Володимир Павлів

Оновлено: 26.10.2015

Курси: медіаетика; репортаж; медіаменеджмент; друковані медії; журналістика в оповідях і персоналіях; журналістський текст: між етикою і естетикою

Публіцист, громадський діяч. Викладач кафедри журналістики Українського католицького університету.

Дитинство Володимира Павліва пройшло в місті Рудки Самбірського району Львівської області. Навчався у Львівському політехнічному інституті та на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка. Працював у самвидавному «Поступі», газеті «Post-Поступ» (редактор відділу культури у 1991-1995 роках), на телеканалі СТБ. У 1998 та 2000 – 2005 роках мешкав у Польщі. Дописував до українських та польських видань.

Із 2009 року працює в Українському католицькому університеті.

Засновник дискусійного клубу «Митуса». Голова ГО «Європейська Галицька Асамблея». Кавалер Срібного хреста заслуг перед Республікою Польща (2014).

Видання:

  • Енциклопедія нашого українознавства / Олександр Кривенко, Володимир Павлів. – Львів, 1997.
  • Синдром програної війни. 12 есе про Олександра Кривенка. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004.
  • Чому поляки не люблять українців? – Львів: ВНТЛ-Класика, 2004.
  • У пошуках Галичини. – Львів: Піраміда, 2012.

Наукові інтереси: вплив медіа на суспільні перетворення, фейлетон, сучасна есеїстика/публіцистика

e-mail: [email protected] Facebook: Volodymyr Pavliv


Друковані медії

У рамках цього курсу студенти не тільки ознайомляться з теорією і філософією функціонування друкованого видання, а й застосують здобуті знання на практиці – виготовляючи «з нуля» власну газету. У «вік електронних ЗМІ» підготовка традиційної газети стає чималим викликом для багатьох молодих журналістів, навіть якщо вони мають  професійний досвід з інтернету, радіо чи телебачення. Часто «паперове» видання стає тим лакмусовим папірцем, який на практиці засвідчує – Чи вміємо ми конструктивно мислити? Чи вміємо працювати в команді? Чи вміємо грамотно і цікаво писати?

Праця у навчальній редакції ставить перед студентами часто не навчальні проблеми, а дискусії про сенс видання традиційних газет у ХХІ столітті відкриває цікаві перспективи для професії, які дещо загубилися у дискусіях про «смерть газетної журналістики». Одна з головних перспектив – перехід від масового до елітарного читача. І це те головне запитання для майбутнього журналіста – наскільки ми готові запропонувати елітарній авдиторії відповідний контент? Створення газети дає студентам першу пробну відповідь на це запитання, для деяких – не дуже приємну.


Репортаж

Репортаж – це розповідь про непрості й цікаві історії людського життя з використанням авторських вражень, отриманих за допомогою всіх органів чуття. Добрий репортаж має смак і запах, у ньому проявляються найделікатніші кольори і звуки реальності, він демонструє, яким є справжнє життя на дотик. Тобто містить все те, чого не мають інші журналістські жанри. Часто робота репортажистів переростає межі періодики й досягає формату окремої книжки чи документального фільму.

Навчальний курс «Репортаж» допоможе студентам здобути  необхідні теоретичні знання про призначення, різновиди та правила підготовки одного з найпрестижніших жанрів журналістики – репортажу. А також – практичні навички, необхідні для написання репортажу.

У межах цього курсу ознайомимо студентів з методами пошуку тем, збору матеріалів та правилами підготовки репортажу за його різновидами і жанровими характеристиками. Тобто їм доведеться зануритися в дійсність, щоб підготувати репортаж, який відповідатиме непростим вимогам жанру.


 Медіаетика

Професійна етика – це, мабуть, один із аспектів зі сфери журналістських стандартів, який найчастіше обговорюють. Значно гірша є ситуація із її застосуванням на практиці. Українська журналістика в силу деяких обставин у питанні дотримання етичних норм виглядає особливо непривабливо, якщо порівнювати з журналістикою  у країнах західного світу. Дискусії про журналістську етику в Україні – не новина. Вони «точаться» з перемінним успіхом упродовж усього періоду державної незалежності, загострюючись у передвиборчі періоди і затихаючи у проміжки умовної стабільності політично-суспільного життя.

Нова ситуація з війною на Донбасі поставила перед українськими журналістами ще складніші виклики і в етичній сфері, починаючи з окреслень ворожої сторони. Ще складніше – як і чи говорити гірку правду в умовах інформаційної війни?

Цей курс покликаний  відповісти студентові на найважливіше запитання медіаетики – це не тільки проблема професійних стандартів. Майбутній журналіст повинен усвідомити, що ця проблема напряму пов’язана із глобальними процесами в медіасфері – зниження тиражів газет, зменшення авдиторії інформаційної тележурналістики тощо. Протидія цим тенденціям криється у чесності, виваженості, ретельності журналістської роботи. Тобто всього того, чого від нас вимагає професійна етика.

SJ (24 of 253)

Журналістський текст: між етикою й естетикою

Журналістика, хто б що не казав – це передусім текст. Бо будь-яку думку, ідею, послання, які журналіст хоче донести до своєї авдиторії, він змушений ословити, оформити у речення, поскладати у розділи, надати цілісної форми. Не залежно від того, чи ці слова будуть надрукованими чи проартикульованими, з них складатиметься текст у голові.

Тому цей спецкурс покликаний дати студентові: по-перше, розуміння важливості тексту для журналістської професії; по-друге, вміння аналізувати чужі і свої тексти з огляду на їхню структуру, мовно-виражальні засоби тощо; по-третє, навчити писати тексти так, щоб вони максимально вирізнялися серед усіх інших, щоб акцентували на особистості автора.

Журналістський текст має багато форматів – новина чи коментар, інформаційна чи аналітична стаття, репортаж чи фейлетон. Всі вони мають різну структуру, обсяг, призначення тощо. Утім всі вони можуть мати «одне лице» – лице автора. Знайти свій стиль у написанні журналістських текстів – це практично секрет успіху. Але з іншого боку – завдання важкодосяжне. Тому в цьому курсі всі вчаться від усіх – студент у викладача і в іншого студента, викладач – у студентів. Цей процес, без сумніву, цікавий, але результату ніхто не гарантує.

Медіаменеджмент

Для журналіста «Медіаменеджмент» на перший погляд, –  не найцікавіший курс. Але він стає тим більш цікавим, чим більше студент розуміє взаємозв’язок між творчою діяльністю, можливістю реалізувати власні креативні ідеї, здатністю виконувати важливу суспільну місію та економічними механізмами, на підставі яких функціонують мас-медії. Кар’єрне зростання журналіста часто зумовлює потребу підійматися сходинками відповідальності і прийняття рішень: до редактора відділу, до керівника програми, до керівника кореспондентського пункту, до головного редактора і т. д.

Це передбачає оволодіти певними керівними навичками – управління персоналом, організація роботи, праця з партнерами, стосунки з конкурентами тощо. Тобто – базовими елементами медіаменеджменту.

Отже, мета курсу – дати студентам розуміння комплексної проблематики, пов’язаної із визначенням місії, формуванням концепції, структуруванням та управлінням медіапроектом, з потребою вміло поєднувати менеджерські навички та творчий розвиток журналістського продукту. Завдання курсу також передбачає випрацювання теоретичних орієнтирів і вміння застосувати їх для аналізу і прогнозування розвитку ЗМІ, просування його на ринку, вмінню перемагати в конкурентному середовищі. При цьому увагу зосереджено на співвідношенні теорії і практики.

Журналістика в оповідях і персоналіях

Сучасна українська журналістика має порівняно недовгу історію, вона починається орієнтовно у другій половині 80-х років ХХ століття. Все, що було до того: публікації у періодиці класиків літератури чи істориків, розвиток радянської української журналістики, а також «самвидав» – це радше передісторія. Принаймні з кількох причин. По-перше, бо з тих часів не витворилася і не була передана традиція. По-друге, бо за тими критеріями, за якими ми оцінюємо журналістику сьогодні, вона була низької якості – провінційною, політично заангажованою, упередженою і тощо.

Тож можна стверджувати, що нинішня українська журналістика народжувалася на сторінках останньої дещо хаотичної хвилі (практично не пов’язаного з дисидентським рухом) самвидаву, а також – «перебудовних» та перших незалежних видань і телепрограм у 1980 – 1990-х роках. Її творили часто непрофесійні чи недосвідчені люди, шляхом «спроб і помилок», але люди мужні, принципові, відповідальні. Хто ці творці, що і як вони робили, яких помилок допускали і успіхів досягали? – це потрібно знати, щоб не «винаходити велосипеда», щоб розуміти ґенезу і динаміку розвитку професії, щоб творити традицію, без якої не займеш свого місця у світі.

І оскільки ми не на острові живемо, тому в оповідях будуть теж приклади з інших країн і традицій.


Під суворим наглядом Володимира Павліва першокурсники магістерської програми з журналістики роблять свою першу газету.

Студенти порівнюють суворого Володимира Володимировича з докором Хаусом:

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone