Виклики декомунізації

Оновлено: 17.01.2017

Школа міжнародної журналістики «Виклики декомунізації» – навчальний проект Школи журналістики Українського католицького університету, організований за підтримки mymedia.org.ua. Сорок студентів, молодих журналістів і дослідників з усієї України зустрілись 25-26 листопада 2016 року у Львові, щоб поспілкуватись із експертами та запропонувати своє бачення переосмислення радянського минулого України. Перед учасниками школи виступали експерти з України, Росії, Естонії, Польщі, Чехії та Білорусі. 

Більшість українців не готова була підтримати декомунізацію, коли вона почалась. Особливо старше покоління, яке закидає нам, що ми забираємо їхнє минуле. Та наше завдання – не красти минуле, а разом будувати майбутнє. Декомунізація запустила суспільний діалог між поколіннями щодо історії України, змусила критично переосмислити її, визнати власні помилки >>ZIK

Естонець Аарне Веедла вважає, що Естонія була піонером в процесі декомунізації серед всіх пострадянських країн. На його думку, у 1988 році дерадянізація в Прибалтиці почалася під цілеспрямованим керівництвом КДБ >>Трибуна

Що довше людина живе на одному місці, то менше вона хоче змін. Люди запевняли, що будуть чинити активний спротив у разі насильницького перейменування. На питання, хто вийде протестувати, відповідь була – Донбас. Але коли питалась, чи вийдете саме ви, відповідь була – ні. Це специфіка не тільки Донбасу, а українця як такого. Людина очікує, що це зробить хтось інший >>24tv.ua

Колективна пам’ять – головна сфера, в якій декомунізація триває. За комуністів існувало дві версії історії країни: одну викладали у школах, іншу – оповідали на кухні, коли ніхто чужий не чув. Після оксамитової революції з’явилась нова історія й нові національні герої. Зникла єдина правдива інтерпретація історії: один факт можна роз’яснити в різний спосіб, і те, що сьогодні розповідають школярам про минуле, залежить від особистої позиції вчителя >>Zaxid.net

Шлях до декомунізації Росії лежить через звільнення від імперіалізму та патерналізму. Це два кити, на яких стоїть пострадянська Росія. Руйнування старої системи було зумовлене тим, що активна частина суспільства перестала вірити в комунізм і побачила можливість змінитися. Дерадянізація також не відбудеться, поки не виникне певний набір ідей, спроможний надихнути суспільство >>Главком

Крім Тараса Шевченка, Івана Франка й Лесі Українки, постаттю, що об’єднує суспільство, можна вважати Богдана Хмельницького. Він є амбівалентним і не викликає непотрібних суперечок. Сьогодні ж людьми, які можуть об’єднати Україну, можна вважати Святослава Вакарчука та Сергія Жадана. Держава повинна знайти місце для розумної гуманітарної політики, що приведе до згуртованості, а згодом до примирення. Суспільство – шукати складнішого способу мислення, ніж просто засудження >>Tvoemisto.tv

Влад Крилевський :: Как я спорил с отцом об СССР :: MediaPort 

…папа стал немного менять тон спора. Он понимал, что в этой стране он кричит за столом, а в той шептал бы на кухне. И что в этой стране на красную обложку паспорта только очень криво посмотрят, а в той за паспорт с трезубцем он получил бы срок. К папе приходили сомнения, он искал….  >>>


Андрій Кобалія :: Чому Україні потрібне нове просвітництво :: Громадське радіо

Нам не обов’язково ділити історичних персонажів на білих та чорних. Усі вони радше сірі. Тут доречно згадати колабораціонізм населення під час Другої світової, коли люди співпрацювали з нацистами не завжди тому, що були прихильниками ультраправих ідей, а через бажання вижити >>>


Катерина Старокольцева :: Проаналізувати не можна викинути: декомунізація по-українськи :: Mymedia.org.ua

Час від часу ми, як м’ячик, стрибаємо між радянським пафосом і українським радикалізмом. Одна з причин цього – особливий тип мислення, нав’язаний Радянським Союзом. Радянські люди ділять світ на чорне й біле, своїх і чужих. У країні, де є вождь, не може бути розмаїття думок, є лише дві: партії та неправильна. Ми досі за інерцією часто шукаємо простих готових відповідей на складні питання >>>


Анастасія Іванців :: Мовчазна більшість: триматися за минуле по-чеськи :: Українська правда. Життя

«Моя теща досі вірить у комунізм. Одного разу я приїхав до неї в гості і подарував власну книгу, де описані всі злочини режиму. Через місяць вона її прочитала і каже мені: “Петр! Що ти написав? Вони ж повернуться до влади і тебе розстріляють!» >>>


Микита Григоров :: Вверх по реке :: Mymedia.org.ua

Нам нужно осознать – ничего нового, перекраивающего какою-нибудь закономерную историческую колею, не произошло. Был глупый и жестокий тиран, а до него другие тираны, захламившие всё вокруг своей беззубой, скорее даже кастрированной эстетикой. И теперь это всё нужно убрать. И не строить взамен зеркальной идеологии и эстетики. Мысль, замкнутая в идеологической формуле, теряет свою соль, какой бы мудрой она не была; слово, брошенное  в виде политического лозунга, неспособно зажечь сердце, а только раззадорить  коллективное бессознательное толпы >>>

Дарія Шулянська :: Український «Список Шиндлера»: як кіно може допомогти декомунізації :: Чорноморськ

Зараз саме час розповідати кіноісторію України. Російськомовні громадяни вже звикли до українського дубляжу, а престиж української мови виріс завдяки якісним продуктам масової культури. Глядач готовий до нових героїв, і український кінематограф повинен гідно відповісти на нові виклики >>>


Діана Манучарян :: Подолання минулого в Україні: уроки двох Німеччин :: Радіо Свобода

Проектуючи німецький досвід денацифікації на сьогоднішню декомунізацію в Україні, я змушена поставити питання: чи добре ми усвідомлюємо різницю між історичною політикою і культурою пам’яті? Чи не забуваємо про власну причетність до будівництва радянського комунізму і відповідальності за його подальше зміцнення? Чи не займаємося ми підміною понять на кшталт того, що чинили соціалісти в НДР, але вже замість «комуністичне підпілля = антифашистський рух» у вигляді «націоналізм = антикомуністичний рух»? З якими викликами може зіткнутися Україна, якщо ми отримаємо негативні відповіді на ці питання? >>>


Юлія Мисик :: Декомунізація. «Оставь меня, Матвеевна!» :: Український погляд

Вона людина, на совість якої я тоді сміливо вішала розстріл мого прадіда через його вигадану колаборацію з німцями, «нквдешниця», яка все своє життя лише збирає свідчення і, здається, має на кожного справу. Саме вона  поспішає надати мені невідкладну допомогу у вигляді поради. І, знаєте, що вона мені каже: «Да, єсли бы у меня были штани з такими дырками – я бы тоже рыдала»… >>>


Валерія Залєвська :: Запрет на бабушек :: Політична критика

Меня пугает, когда глава Украинского института национальной памяти на вопрос о том, что, по его мнению, из советского прошлого стоит сохранить, отвечает: «И в дерьме можно найти витамин. Но стоит ли его там искать?». Если этот искомый витамин — это твоя бабушка, то думаю, что стоит. И даже с запахом можно свыкнуться. Ведь с бабушками, и ради бабушек, всегда стоит искать компромисс >>>


Микита Богданов :: Реактивное образование, или Чем грозит преодоление истории :: Українська правда. Культура

Выбирая в качестве государственной позиции агрессивный миф, мы обречены на столкновения с мифологизированными позициями других стран. И заявления, вроде речи президента Израиля Ривлина в Верховной Раде или решения польского Сейма о Волыни будут и дальше звучать оскорбительно. В этой ситуации (а судя по последним соцопросам, отношение к декоммунизации остается разнородным в зависимости от региона) просто возникает сомнение в том, полностью ли оправдана такая радикальная ревизия истории в условиях вечной украинской политической нестабильности >>>

Ольга Кутишенко :: Українська Айя-Софія: як її декомунізувати? :: Новинарня

Якщо найвідоміший Ленін на бульварі Шевченка в Києві взяв 2013 року на себе все те зло, що накопичилось у людей на попередню владу – то інші мали би принести якусь користь. Наприклад, жителі одного села продали Леніна як мистецький витвір і на отримані гроші відремонтували школу >>>


Віка Слобода :: Громадяни минулого. Як Естонія вирішує проблеми людей, що воліють жити в СРСР :: Главком

Радянської влади немає вже двадцять п’ять років, проте є люди, що досі живуть в СРСР. Вони згадують про дешеву ковбасу, але не про тотальний брак продуктів. Згадують свою яскраву молодість, але не говорять про відсутність свободи. Сумують за стабільністю, але мовчать про стагнацію. Тужать за ідеальною державою і думають, що все знову може бути як колись >>>


Наталія Шимків :: Брайтон soveticus :: День

Насправді радянська спадщина – це не тільки «хрущовки» та комуністичні ідоли, а, перш за все, цінності виховання. На прикладі району Брайтон Біч, ми бачимо, що ані зміна середовища, країни та навіть громадянства не сприяє зміні радянського світогляду. З Союзом потрібно прощатись не лише де-юре, а й де-факто >>>


Вікторія Оникієнко :: Декомунізація: чи є майбутнє у минулого? :: Дзеркало тижня

Спогади про минуле крокують поруч із радянською ментальністю – особливою формою сприйняття світу та набором поведінкових звичок, які визначають діяльність людини та взаємодію із соціумом. Декомунізація за своєю суттю працює з молодою аудиторією. Однак треба розуміти, що зміна поколінь не веде автоматично до змін, відтак потрібно шукати методи роботи з людьми, які мають так званий ген homo soveticus >>>


Оксана Мамченкова :: Декомунізація vs. забуття: викреслити, але запам’ятати :: Українська правда. Культура

По-справжньому звільнитися від радянського минулого можна було б через знання.Знання про те, що саме зробив Луначарський для появи ідеологізованої літератури соцреалізму. Запитання про те, чому поруч із вулицею Євгена Сверстюка залишилася вулиця імені марксиста Плеханова. І чим саме завинила льотчиця Раскова, викреслена із пам’яті міста так само легко, як перед тим була в неї вписана >>>

Олена Семенюк :: Гуртки декомунізації: як радянська самодіяльність може стати чимось новим і об’єднуючим :: Платформа

Попри її ідеологічну забарвленість, та ж радянська самодіяльність була для людей способом самореалізації. Тому на заміну гурткам чи іншим різновидам радянської організації дозвілля, розвитку та нібито роботи на благо суспільства мають прийти інші – сучасні, які відповідають теперішнім потребам. З новими підходами до розвитку, але не з ідеологією в основі, а з критичним мисленням та креативністю. Які були би гарною альтернативою радянським атрибутам та способам життя, що декомунізуються >>>


Вероніка Владимирова :: DeSovietization здорового человека :: Syg.ma

К сожалению, процент Homo Sapiens Liber еще не достиг критической массы, которая бы смогла изменить стандарты жизни нашего общества, и, следовательно, отказаться от культуры Homo Soveticus. И для воплощения в жизнь проекта Homo Sapiens Liber необходим ряд преобразований >>>


Ірина Роговик :: Коли зміни може робити кожен :: Громадське.Львів

Радянський Союз давав людям доступ до певних благ – медицини, освіти, дозвілля – водночас обмежуючи їх у виборі та свободі дій. Він убив у людях активність, ініціативність і самостійність. Радянського Союзу немає вже двадцять п’ять років, але він досі існує в людських головах. Ми говоримо про декомунізацію, змінюємо назви населених пунктів, знімаємо з будинків радянські герби, але тип поведінки людей залишається тим самим: чекати, поки держава зробить за тебе >>>


Олеся Біда :: Error декомунізації :: Гречка

Коротка пам’ять, не проговорена й не прорефлексована історія – найкращі передумови для маніпуляцій. Можливо, ідеологові декомунізації Володимиру В’ятровичу видавалося, що декомунізація за замовчуванням передбачає перехід до нових символів, актуальних для незалежної України наших днів. Але вийшло не так. Знімаючи один шар історичних символів – радянський – процес декомунізації оголює наступний, давніший – імперський >>>


Вікторія Шелудько :: Запакована білизна як символ декомунізації :: Накипело

Тату, любий, я не прошу тебе нічого забувати. Усі ті «совкові» речі створили тебе таким, яким я тебе знаю і обожнюю. Але, тато – то було твоє життя, твої враження, твій досвід. Дай мені можливість мати своє, інше >>>

Роман Губа :: Зірка комуністичного рок-н-роллу: наш Сосюра :: Радіо Свобода

«Мені перестало хотітися жити, і я умовився з однією курсанткою повіситись… Але море було таке чудесне, і увечері на Дерибасівській вулиці золотою ниткою тремтіли в небі ліхтарі, а повітря було ніжне, тепле й бархатне, і я роздумав умирати», – в цьому весь Сосюра тих років, молодий, п’яний і дуже везучий >>>


Дар’я Проказа :: Костянтинівка – місто, де люди живуть на руїнах :: Радіо Свобода

Можна заборонити комуністичну ідеологію та партію. Можна змінити радянські назви міст і вулиць, демонтувати пам’ятники й символи більшовизму. Але що робити з людьми? Їх не заборониш і не демонтуєш – вони як жили, так і живуть у напівмертвих містах без культури, розвитку, активності. Поруч із спустошеними величними будівлями, пам’ятниками колишньої сили міста, культивують болючу ностальгію за втраченим минулим >>>


Орися Грудка :: Нецілісна декомунізація :: Радіо Свобода

Якщо замість аморфного ствердження, що комуністична спадщина стоїть на заваді, матимемо розуміння, для чого саме, то й сприйматиметься вона комплексно – з перевагами, якими можуть бути і результати, і уроки; і недоліками, що навпаки гальмують. Без раціональності ж зло – сам комунізм, а не те, для чого він нам шкідливий >>>


Марія Циганкова :: Гра в асоціації :: Накипело

Проблеми декомунізації з рухом на схід лише збільшуються. Велику роль тут відіграє місцева інфраструктура і роки її формування. Промислові міста набули свого сучасного вигляду за часів союзу, розбудовувалися навколо підприємств, вкрилися щільною сіткою мікрорайонів, розв’язок, естакад і кварталів. Вони заплетені чагарниками з панельок і простягаються від заводу до заводу. Радянські часи там набувають рис космогонічного міфу >>>


Анастасія Іванцова :: Без Леніна: як декомунізація змінює обличчя міст :: Радіо Свобода

У столиці знищують мозаїки та пам’ятники, створені за часів СРСР, але деякі з яких, на думку частини людей, не несуть у собі комуністичної пропаганди. А вулиці, бувало, намагалися перейменувати у тих же комуністів, але менш відомих широкому загалу. Наприклад, бульвар Івана Лепсе, радянського комуніста, очільника всесоюзної профспілки металістів, спершу дехто пропонував перейменувати на бульвар Валентина Згурського – останнього радянського мера Києва. Тож процес декомунізації змінює обличчя міст: посуває старих ідолів і створює новий простір для життя. Як здійснити декомунізацію в Україні, зберігши історію і не втративши дух міст? >>>

Ярослав Божко :: Деполітизація радянського досвіду як сенс декомунізації :: Антиполітика

Ми не можемо однозначно казати про декомунізацію, допоки не відділимо «радянське» від просто «лівого» чи «марксистського». Слід зазначити велику різницю між лівими у світі : існують як політичні сили, що акцентують увагу на соціальній справедливості та рівності без ностальгії за СРСР чи державами соцтабору, так і рухи, що заявляють про свою лояльність до радянського ладу >>>


Олена Огородник :: Причина війни в Україні – ностальгія :: Критика

Не треба піддавати стигматизації старше покоління, воно не повинно бути контуром, наповненим сучасними візіями. Не треба ідеалізувати і майбутнє покоління, перекладаючи на нього відповідальність. Треба на рівні індивідуальної свідомости поступово відмовлятися від патерналізму. Тут і тепер більше рефлексії всіх, хто хоче миру, а не війни. Чим для мене є СРСР? Що я можу зробити для себе та інших? Як уникнути помилок минулого в майбутньому? Відповіді в головах людей – це ключі до розв’язання гордієвого вузла під назвою «завтра» >>>


Роман Грицун :: Полтавська битва з радянським минулим :: Трибуна 

Ці комуняки! От гади. Водять тут свої хороводи, біля свого Леніна, кожного року водять. До речі, люба, а ти знаєш, чого вони  саме тут пам’ятник вождю поставили. Та бо на цьому місці колись було джерело, з якого йшла наша українська, козацька, полтавська енергія. А вони, ці комуняки, взяли та й закрили його. І втратили ми свою силу. От якби зараз знести цього ката >>>


Сергій Титюк :: Quo vadis, товариш Бандера?, або нова декомунізована Історія на старий лад :: Mymedia

Нам потрібна така модель історичної пам’яті, яка б не базувалася на єдиноправильному трактуванні історії, а передбачала б плюралізм і толерантність до локальних пам’ятей. І цього потребує наша національна безпека, адже лише таким чином демократичне суспільство можна вберегти від розколу, надавши кожному право на власні спомини, що відповідає ідеалами Європейського Союзу >>>


Михайло Драпак :: Замість реваншу. Ліві в декомунізованій Україні  :: Політична критика

Заборона КПУ стала початком кінця болючої дискусії про радянське минуле і політичні комплекси українців. Водночас такий крок відправив у небуття саму думку про те, що в Україні можуть бути ліві партії. Це створює передумови для реваншу «старих комуністів» >>>


Катерина Глущенко :: Як дорослі виховують не дітей, а війну :: Zaxid.net

Патріотизм не завжди народжує радикальність. Патріархальна родина і традиційне суспільство травмують, але приховані бажання не обов’язково викривлюються до насильства. Шкільний курс історії, закріплюючи національний наратив, також навряд чи самотужки виховає нациста. Політичний вплив, навіть надпотужний, не в силах перетворити суспільство на орду, що прагне ствердитись через насильство. Але три чинники разом спрацюють безвідмовно >>>


Галина Василенко :: Іронія волі: чому Україні варто звільнитись від традиційного новорічного кіно :: Платформа

Святкові традиції багато в чому є важливішими і знаковішими топосами ідеологій, аніж будь-які назви вулиць, меморіальні дошки чи мозаїки в поліклініках. Радянський сценарій свята включав в себе збір родини/друзів на фоні килима на стіні хрущовки. Перед ними – стіл з обов’язковим меню. Коли Coca-Cola і мандаринок не було, то радували традиційні «Советское» і олів’є. За столом – маленький кубик телевізору, який транслює «Голубий вогник» і добірку стратегічно необхідних новорічних фільмів. Зараз статистика вечірок збільшилась, але свято й досі лишається сімейним простором. Декомунізувати олів’є я не стану, а от щодо телевізора – асортимент святкової телепрограми розширився зразками західної святкової культури. Втім, традиційний радянський джентльменський кінонабір лишається >>>


 P.S. Декоммунизация в Украине: принудительная терапия, переходящая в самолечение :: Русский вопрос

   Отар Довженко

Историк Ярослав Грицак называет декоммунизацию в Украине нечестной. Мол, она изымает из истории важные эпизоды, подменяет смысл формой и довольствуется поверхностными, номинальными переменами, не затрагивая ценности. Утверждение, что декоммунизировать следует не города, улицы, памятники и учебники истории, а в первую очередь мозги, давно стало общим местом дискуссий о переосмыслении советского наследия Украины. Хотя декоммунизацию отчаянно критикуют, у неё не так уж много радикальных оппонентов, считающих, что в украинском пантеоне найдётся место и жертвам сталинского Голодомора, и его организаторам. Как правило, речь идёт о том, как не выплеснуть ребёнка вместе с водой – не вычеркнуть из памяти важное, но при этом перестать быть советскими. И что значит «советское»? Дискуссии и доклады Школы международной журналистики «Вызовы декоммунизации», организованной во Львове Школой журналистики Украинского католического университета, засвидетельствовали гибкость этого понятия. Чем моложе человек, чем меньше он помнит реалии советских времён, тем легче ему повесить ярлык «советскости» на всё, что не вызывает симпатии. И так ли уж неважны символы коммунистического прошлого? >>>>>

 

Ментори проекту

Ігор Балинський Володимир Павлів Отар Довженко Анна Гін Андрій Єлісєєв Анатолій Марциновський

 

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone