Катажина Квятковська-Москалевич :: Убити дракона

Оновлено: 19.12.2016

Школа журналістики Українського католицького університету разом із видавництвом Львівського медіафоруму готує до друку український переклад книжки польської письменниці й журналістки Катажини Квятковської-Москалевич Zabić smoka. Ukraińskie rewolucje («Вбити дракона. Українські революції»). Він вийде 2017 року. 

Збірку художніх репортажів про Україну від Майдану 2004 року до початку війни на Донбасі переклав із польської Андрій Бондар.

Книжка вийшла 2016 року в польському видавництві Czarne. Кася Квятковська-Москалевич понад десять років пише репортажі про Росію, Білорусь та Україну. Навчалась у Познані, Варшаві, Мінську, Харкові та Москві. 2011 року отримала нагороду Amnesty International «Перо надії».

Ця книжка разюче відрізняється від тих, що вийшли в останні роки на хвилі закоханості поляків у Майдан. Окрім Революції гідності, авторка пише про вбивство Оксани Макар та протести у Врадіївці, про життя українських повій, корупцію та рекет, переказує сповідь «політтехнолога», що є бригадиром політичних тролів-коментаторів. Намагається зрозуміти причини того, що сталось у Криму, в Одесі та на Донбасі. Завершується збірка історією «жінки, прив’язаної до стовпа» – Ірини Довгань.

Cторінка українського видання на Facebook 

Третього грудня 2016 року Катажина Квятковська-Москалевич виступила перед спільнотою Школи журналістики УКУ. Йшлося про межі репортажу та репортаж за межами; зокрема, розповідала письменниця й про історію написання книжки «Вбити дракона. Українські революції». Майстер-клас був організований за підтримки проекту mymedia.org.ua.

Коли я почала писати книгу про українські революції, я намагалася відсторонитися від того, що я полька, адже люди мені розповідали свої історії не так, як би вони розповідали їх українським журналістам. Я не хотіла розуміти Україну з польської точки зору, деякою мірою мені це вдалося.

Коли я готувала репортаж про батьків, що втратили на війні дітей, обійшла 50 сімей. Хоча в кінцевому результаті до книги увійшли лише дві розмови, — це не означає, що решта бесід були неважливими. Усі ці розмови сформували моє бачення ситуації, тому мені вдалося так практично одноголосно передати біль за всіх.

Під час написання книги в мене було таке враження, що я пишу вже не про Україну, а про універсальні процеси, які актуальні й для Польщі. Може, у вас вони більш яскраві. Тому в мене не було ніякого культурного шоку. Із самого початку треба вивчити культурний код, щоб потім спробувати зрозуміти людей з іншої країни. Може, ви будете сміятись, а я виглядатиму по-дурному як автор, але я дивилась всякі програми на кшталт «Міняю жінку» чи «Битва екстрасенсів». Звісно, було багато книг і фільмів, але я дійшла навіть до таких програм. Все це було для того, щоб знайти якомога більше культурних кодів, які тут існують.

Я взагалі фанатка українського почуття гумору і щиро вам заздрю. Поляки не такі. Вміння сміятися з себе – це дуже хороша риса суспільства, яку я ціную. Я писала в книзі, що навіть у найсумніших українських історіях народжується стихійний гумор >>УП. Культура

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone