Слідство веде Google.com

Оновлено: 27.11.2012

Засновник проекту «Наші гроші» Олексій Шалайський переконаний: Інтернет – не зло. Навпаки, «коли людина має натхнення шукати в Google (а це, як правило, додатковий час), то вона неминуче стане хорошим журналістом».

Шалайський у минулому – випускник львівського журфаку. У Львові був головредом «Ратуші». У Києві очолював Інтернет-видання PROUA («Коментарі:»). Зараз є головним редактором Інтернет-версії «Дзеркала тижня». А внаслідок розслідувальних публікацій проекту «Наші гроші» у держбюджет було повернено півмільярда доларів.

Для студентів Школи журналістики УКУ він розповів про те, що зрозумів років 20 назад, як працювати з документами, і що потрібно, щоб стати добрим журналістом.

Не було би щастя, якби біда не помогла

– Є річ, яка років 20 тому знесла мені голову. Річ у тім, що коли людина спілкується з іншими, то її сприймають не такою, яка вона є, а так, як вона виглядає.

Коли я був на курсі четвертому львівського журфаку, то поїхав на так звану Школу молодого політика в Києві. І в нас була прекрасний психолог. Коли ми, чоловік 25 зі всієї України, з’їхалися, вона зробила з нами гру. Ми вперше побачили один одного, а гра полягала у тому, що кожен був ніби режисером майбутньої вистави. На дошці були розписані 16 ролей. Людина виходила і розписувала: цей буде грати брата, цей сестру, цей маму, а цей – собаку останню. З 24 людей мене обрали лише четверо. Це означає, що решта мене узагалі не помітили. Тричі я був Бабою Ягою. Я тоді вже був журналістом, оскільки працював з першого місяця четвертого курсу. І я завжди знав, що мій вигляд не схиляє людей до щирості. Емпіричним шляхом дійшов до того, що коли я знайомлюся з людиною, треба мовчати, кивати головою. Людина тоді розуміє, що це хай Баба Яга, але, принаймні, мовчазна. Потім лише починали прислухатися і ми таким чином виходили на консенсус. І я аж тоді отримував інформацію.

Це ось призвело до того, що я і ще група моїх знайомих почали займатися так званою розслідувальною журналістикою. При чому, документальною. Це означає, що більшість текстів, які я писав у юності чи пізніше – вони були створені без виходу в поле. Тобто, сидячи за комп’ютером. Це просто аналіз фактів.

Відбувайли і чомучки

– Журналісти діляться на дві категорії. Тих, що у першій, на жаль, найбільше. Я б їх назвав журналістами з дев’яти до шести. Це люди, які заробляють якісь більш-менш гроші, ходять на 9:00, о 18:00 звалюють – відбули. Виконують тільки те, що їм говорить редакція. Є завдання піти на прес-конференцію, написати новину. Людина йде, чемно записує все те, що їй там наговорили, готує невеличкий текст. Після цього чекає 18:00, щоб чкурнути додому і нарешті там розпочати своє глибоке духовне життя.

Друга група – ті, хто після «обов’язкової програми» в редакції свій час віддають на те, що робить з них журналістів.

Мені, здається, що ті, котрі стають справжніми журналістами, – це люди, які дивуються, ставлять питання «чому?». У мене на роботі лежить листочок. Коли в голові виникає питання «чому?», то всі такі теми записую. У мене зараз тих «чому?» 17 штук. Поки шукаю відповіді тільки на три з них. Решта лежать у загашнику. Себто, людина, яка хоче стати журналістом, має виконувати два завдання: поставити питання «чому?» і знайти на нього відповідь.

Just Google it! Просто погугли

– Найбільша проблема для журналіста – це знайти тему. Тож читайте газети. Ваше «чому?» може ховатися у коротенькій замітці на 1000 знаків. Якщо ви все таки знайшли таку річ, то що далі? Є один перший крок, який мало хто робить. Це прожити три години в Google. Це ви мусите знати. Я колись знайшов фразу: Just Google it. Це так просто і водночас – геніально! В Google є все. Лишень треба вміти це пошукати.

Правда, шукати буває не так просто. Шукати треба все, що має хай навіть опосередковане відношення до вашого «чому?». Може, про це вже хтось писав? Себто, для того, щоб зрозуміти тему, треба мати фундамент.

Вважаю, що коли людина має натхнення шукати в Інтернеті (а це, як правило, додатковий час), то вона неминуче стане хорошим журналістом.

Що таке хороший журналіст? З мого досвіду, насправді тексти діляться лише на три якісних категорії:

– фактологічний текст (я знайшов п’ять фактів, вони ексклюзивні, видав, зробив і в мене вийшов класний матеріал);

– синтетична журналістика (коли я беру чужі факти, але роблю з них нестандартні висновки);

– журналістика стилю (це коли я взагалі без фактів або з одним лише фактом пишу гарний памфлет, фейлетон; це вже на грані між журналістикою і письменством).

Так от, журналістики стилю навчити неможливо – вона або є, або її немає. Журналістики факту навчити можна. Бо я знаю, як шукати факти. Це дуже просто зробити, тому що факти знайти набагато легше, ніж придумувати якісь арабески зі слів.

Схема розслідування на прикладі «вишки Бойка»

– Як розслідувати, проаналізуємо на тексті «Наших грошей» дворічної давності про вишку Бойка. Суть зводиться до того, що Міністерство палива та енергетики України (міністр – Юрій Бойко) придбало в британської фірми Highway бурову установку за 400 млн дол., яка коштувала реально 250.

Це розслідування можна було зробити, не встаючи з-за комп’ютера. «Наші гроші» моніторять «Вісник державних закупівель». Там з’явився тендер про те, що ДАК «Чорноморнафотогаз» придбало морську бурову установку за 400 млн грн. Тендер на продаж Україні цієї установки виграла британська фірма Highway.

Ми почали шукати в Google цю фірму, знайшли сайт. Він виявився українським. Отже, фірма британська, а сайт український. Чому? Колега з BBC показав мені сайт, який розкриває власників британських фірм. Коштувало це задоволення один фунт стерлінгів. Виявилося, що британська фірма Highway належить двом конторам в офшорі на Віргінських островах.

Що ми робимо далі? Заганяємо ці дві віргінські фірми у Google. Знайшлися й вони. Виявляється, належали двом латишам з прізвищами Горін і Ванагельс.

Потім ми вивчили всю тендерну документацію. І побачили, що другим учасником тендеру була новозеландська фірма. Ми розкрили і її. Вона належала ще якійсь фірмі, та – ще якійсь. А в кінцевому результаті все звелося до тих самих Горіна і Ванагельса. Себто, одні й ті ж власники між собою імітували розіграш тендеру. А участь у тендерах пов’язаних осіб та підприємств карається законом.

Про це вже можна було щось писати. Але ще не було ясно, скільки ж ця бурильна вишка коштує: 400 млн доларів чи ні? Допомогла халтурка Highway. На київському сайті фірми було два фото з бурильними установками, які вони нібито продавали. Оскільки я чув, що по фото теж можна шукати збіги, я за годин п’ять натрапив на потрібний ресурс – http://tinyeye.com. І знайшов те, що шукав – сайти фірм-власників тих бурильних установок. Там було написано, що всього випущено 4 установки. Дві ще стоять, одна поїхала в Африку, одна продана норвезькому дилеру. Ми зайшли на сайт цього дилера. Вони таку вишку продали в Британію. За 250 млн доларів.

«Чому-питання» і «тому-ідея»

– Після того, як ви набрали купу фактів, переповім алгоритм, що далі робити. Отже, все починається з питання «чому?». Ви збираєте інформацію, досліджуєте її. Як наслідок, у вас виникає гіпотеза, яку ми назвемо словом «тому». Далі ви шукаєте додаткові факти, щоби оце «тому» підтвердити або спростувати. Якщо ви зібрали дані, котрі ваше «тому» підтверджують, і ви увірували в правдивість своїх аргументів, то ви пишете текст. Якщо ж ви не впевнені до кінця, краще текст не писати.

Яким чином тепер це все вкласти в один матеріал? Логіка журналіста полягає у тому, щоби побудувати текст так, аби не напружувати читача. Насправді це дуже легко.

По-перше, один текст має лише одну ідею. Оце «тому». Якщо у вас є три ідеї, то це три тексти.

Друге – 95% текстів без заголовку до друку не надаються. Людина, яка без заголовку написала текст, в голові собі не уклала, про що вона пише.

Третє – сформульована ідея тексту має з’явитися не далі, ніж в третьому реченні. Себто, я пояснюю, про що я буду говорити.

Ідеальним варіантом написання так званих розслідувальних текстів є хронологічний виклад подій. Після того, як ви зафіксували основне «тому», вертаєтеся до початку. Мовляв, ми зацікавилися цією історією ще 6 місяців тому, коли побачили, що, приміром, Василь Петрович раптом одружився з молодою жінкою. Звідки він взяв гроші? – подумали ми. Далі ви розповідаєте-розповідаєте-розповідаєте, доки не доведете, що 5 гривень він вкрав! Як наслідок, цих 5 гривень є у заголовку, вступі та у висновку. А посередині – сама історія. Людина чітко розуміє, про що ви пишете. Бачить, що ви їй не брешете, бо ви чітко описали, як це знайшли. Так формується довіра. Якщо ви знайшли якийсь факт, то мусите розказати, яким чином.

Ще один момент. Добре було б, щоб початок був такий, аби чоловік захотів почитати. Зацікавити людей можна, використовуючи у першому реченні або різке дієслово, або парадокс. Наприклад, якщо ви напишете «Я люблю Ганну Герман», всі прочитають друге речення. Бо це парадокс. Або може бути таке: «Вона кричала шосту годину». Я хочу дізнатись: хто, чому шосту і чому кричала?

Василина Думан, Школа журналістики УКУ, спеціально для zik.ua

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone