Польові дослідження українського райцентру

Оновлено: 14.12.2012

ZIK розпитав про враження журналістів, що навідалися до малих українських міст. Мета опитування – перевірити, чи таке вже це провінційне болото і які в ньому водяться чорти. Адже навіть якщо ти мешканець віддаленого хутора, то маєш усі шанси знати про події в Києві, Львові та Донецьку. Натомість, життя українських райцентрів залишається за кадром.

Нам вдалося дізнатися, що нудьга і здоров’я ходять поряд; як примирити іслам та прогресивні демократичні настрої; де шукати адреналін та інші пікантні цікавинки.

Вода – мінеральна, їжа – дієтична, нудьга – смертельна

До Миргорода, що на Полтавщині, навідалася Христя Бондарєва (дописує в газету «День»). Приїхала назад оздоровлена і знуджена.

– Миргород! Місто не радянське – воно якесь ніяке. Курорт із трьома санаторіями. Можна попити мінеральну водичку в бюветах, подивитися на природу. Харчуватися за копійки у столових на курорті. Але їжа така дуже специфічна – бурячки, кашки, – каже Христя і знеохочено морщить свого мінералізованого після курорту носа.

Тут дуже люблять Гоголя. Він якось мимоволі дер із Миргорода лаха – обсміяв його у збірці однойменних оповідань. Але міщани не ображаються. Навпаки – у Миргороді просто таки культ письменника. Є готель ім. Гоголя, ресторан «Гоголь», два пам’ятники письменнику, низка скульптур його персонажів.

Якщо вас вхоплять чорти від усієї цієї охайної та здорової атмосфери і ви захочете втекти подалі від Миргорода та поближче до Гоголя, вам у нагоді стануть маршрутки міжміського сполучення, якими можна добратися до Великих Сорочинців (тут письменник народився, хрестився і зростав) чи до Диканьки (звідки походять його найколоритніші персонажі).

І ще пересторога наостанок. Не відкладайте поїздок куди б то не було на вечір. Уночі всяке буває. Певно, тому громадський транспорт у Миргороді рух припиняє дуже рано. Христя попереджає:

– Там дуже дивно курсує транспорт – після 20:00 перестають їздити маршрутки. Народ на велосипедах пересувається.

Місто чекаючих жінок і проєвропейських мусульман

Журналіст Юрій Опока, що готував репортаж про вибори для «Високого замку», мав нагоду «змотатися» в Крим, у Бахчисарай – колишню столицю Кримського ханства. Назва міста перекладається з кримськотатарської як «сад-палац».

– Коли кримських татар депортували 1944 року, то туди «руские понаехали», – каже Юрко. – І в той час біля старого міста побудували нове. Тож Бахчисарай – це, як кава «2 в 1»: нове місто і старе місто. Старе – красиве. Це маленькі татарські будиночки, парканчики з вапняку, мечеті. Правда, усе захаращене і занедбане, бо татари порівняно недавно повернулися, тож лишень починають усе це відновлювати. А нове місто – це звичайний совок і пам’ятник Леніну.

У Бахчисараї – добра багато і різного. Тут є пам’ятки архітектури, музеї, тематичні кав’ярні, чудова природа. Їжа смачна, ціни помірні. Юрко – хлопець хоч куди козак, апетит має добрий. Але каже, що на сніданок, обід та вечерю витрачав загалом не більше 100 гривень.

Живуть у Бахчисараї переважно росіяни та кримські татари.

– Колись конфліктували. Вже заспокоїлися. У 1944 році росіяни позаймали кримськотатарські доми. І в половині з тих осель зараз й далі живуть. Це переважно пенсіонерки. Бахчисарай не дарма називають Містом чекаючих жінок. Це вдови офіцерів, які туди раніше з чоловіками приїхали. Але наші військові довго не живуть – служба в армії шкідлива… Так от, у татарських оселях росіяни й живуть. Через це, кажуть кримські татари, там так брудно.

Юрко розповідає, що з кримськими татарами найцікавіше спілкуватися. Вони дуже колоритні – це родзинка Криму. Мають прозахідні погляди, підтримують інтеграцію України до ЄС.

– Вони антиросійські. Відповідно, так формується їхня ідентичність. Кримські татари там живуть успішно. Бо коли приїхали з Узбекистану, то поверталися сюди при грошах. Вони ж не могли приїхати на пусте місце. Я не знаю, чи це найкращі приїхали, чи що, але мають бізнесовий хист. Відкривають кав’ярні, дають собі раду. На державних посадах практично не працюють. Решта міщан їздять у Сімферополь на роботу. Тому що в самому Бахчисараї роботи майже нема.

Тут народився Янукович і оселився страх

На Донеччину поїхав Олег Будзінський – готувати репортаж для «Лівого берега». Зокрема, до Єнакієвого – малої батьківщини діючого українського Президента, а за сумісництвом – осердя страху, що ширяє над міщанами міфічним назгулом. Якщо вам забракне колись адреналіну, їдьте в Єнакієво – тут неподалік можна влаштуватися нелегалом-шахтарем на копанку.

– Атмосфера дуже неоднозначна. Це не є найгірший населений пункт Донбасу за їхніми мірками – люди мають роботу. Проблема в тому, що дуже погана екологія, бо діє великий металургійний завод. Значна задимленість повітря. Молодь тікає, залишаються самі пенсіонери. Навколо Єнакієвого в невеликих селах є копанки. Там навіть можна влаштуватися на роботу, особливо якщо ти чоловік. Але це дуже небезпечна робота. І якщо раптом побачать, що ти щось винюхуєш – можуть вбити. Вони всі мають прикриття. І це такий образ страху, що ширяє над місцевістю, як мені здалося.

Ще одна цікавинка Єнакієвого – це школа Януковича. Усі люди знають, де вона розташована, тож вас скерують і знайти її буде просто. Це чудово облаштований навчальний заклад. Директриса шалено пишається своєю школою, тож залюбки зробить екскурсію.

– Вы видели, какая у нас харошая школа? Вот это класс!

– А почему деньги не распределили между всеми средними учебными заведениями?

– Не знаю, это не наше дело.

Так десь виглядатиме стандартний діалог на цю тему.

Чия земля? Калитчина…

Мукачево – місто обласного значення. І яке! Охайніше та доглянутіше, ніж Ужгород, хоча останній є обласним центром Закарпаття. А все тому, що тут живе Віктор Балога! Той, що екс-міністр надзвичайних ситуацій, – розповідає Юля Бухтоярова, що готувала матеріал про політичну ситуацію в місті для Zaxid.net.

– Там замок Паланок є, його всі знають. Центр дуже красивий – Балога його впорядкував. Порівняно з Ужгородом, місто дуже доглянуте. Ратуша відреставрована. Центр гарний, але робиш кілька кроків за ріг вулиці – і привіт, СРСР! Вивіски 30-річної давності, будинки занедбані. Поїсти чи випити кави можна задешево. Капучіно в дорогому кафе «елітного» рівня, де Балога засідає, коштує 10 грн. Правда, більше як день там нічого робити.

Юля каже, що місто величеньке, курсують маршрутки і таксі. На своїх двох ходити – то трошки довго вийде. З новітніх родзинок – це будинок Балоги.

– Гектар території в центрі міста! Усі місцеві знають, чия це земля, і покажуть вам його. На своїй вулиці він посадив сакури. Нічого так виглядають, гарно.

Нема ручок – нема шоколадки

У Дніпропетровській області є містечко Жовті Води. Колись це було осердя наукового життя, місто закритого типу і неоціненних покладів урану. Але зараз тут доброго життя годі шукати.

Розповідає Іра Сало, що поїхала туди готувати репортаж для «Високого замку»:

– Там майже 50 тис. населення. Це місто колишньої слави, адже Жовті Води – то уранова столиця ледь не всієї Європи була. У СРСР це було повністю закрите місто – не можна було ні виїжджати, ні в’їжджати без дозволу. Але зараз там бідося.

Раніше це було місто інтелігенції. Навіть з Москви з’їжджалися науковці у Жовті Води, щоб визначати місця нових покладів урану. Але зараз все інакше. Звідси амбітні люди тікають. 20-30% лишаються і мають власний бізнес. А більшість – це таки сумне видовище, – констатує журналістка.

Ходять міфи, мовляв, там усе радіоактивне, але на ділі так не є – від колишньої слави навіть радіації не зосталося. Серйозно фонить хіба, коли ти заміряєш якийсь камінь з шахти. Але вже за півметра усе нормально. Полазити по уранових шахтах вам, звісно, ніхто не дасть – там все закинуто і закрито. Люди різні, але загалом відкриті. Таксі – 10-15 грн. Вистачить 30 грн, аби добряче пообідати.

Василина Думан, Школа журналістики УКУ, спеціально для IA ZIK

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone