Платимо за час

Оновлено: 15.08.2013

У Києві та Львові стають модними… антикафе. У цих закладах ви не зустрінете офіціантів. Каву чи чай там кожний відвідувач готує самостійно. А платити в антикафе треба за… хвилини, проведені там.

Коли на мою сторінку у «Фейсбуцi» прийшло запрошення на лекцію Андрія Куликова про стандарти якісної журналістики в одному з київських антикафе, я не на жарт здивувалася, адже такий молодіжний i зовсім свіжий формат кафе зовсім не в’язався в моїй голові з поважною та серйозною постаттю досвідченого журналіста. Свою присутність на зустрічі в соціальній мережі підтвердило 36 осіб, серед яких був і мій «лайк». Як потім з’ясувалося, слово дотримали близько двох десятків людей. Андрій Куликов там почувався вільно і невимушено, хоча завітав у такий новий формат кафе, як зізнався кореспонденту «Україна молода», вперше.

На прикладі одного з кількох київських антикафе в центрі міста спробуємо зрозуміти, що ж це таке і чи там хоч щось їдять?! По–перше, заклад поділено на кілька зон, кожна з яких має своє призначення. У головній залі, яка називається вітальнею, стоять м’які крісла зі столиками та великий проектор. Завдяки простору приміщення, яке займає два поверхи, кожний має змогу працювати або ж відпочивати, не заважаючи іншим. Є бібліотека, де біля кожного робочого місця прилаштована розетка та перехідники для будь–якого типу сучасних гаджетів: комп’ютерів, планшетів і мобільних телефонів. Є просто кабінет, де компанія друзів може грати, скажімо, у «Мафію».

Антикафе — заклади, куди можна приносити з собою їжу. Більше того, на кухні — є й така зона — можна розігріти свій «тормозок». А якщо прихопили просто продукти — можна приготувати з них страви. До безплатних чаю чи кави дають просто так печиво чи цукерки.

Перформенси на кшталт лекції журналіста Андрія Куликова в антикафе — не виняток, а правило. Організатори заздалегідь сповіщають про них через свої сторінки в соціальних мережах або ж просто вивішують афішу біля входу.

«Я користуюся будь–якою нагодою донести свої думки до молоді, адже вважаю, що дещо з того, що я кажу, є корисним, — розповідає Андрій Куликов. — Коли мені запропонували провести лекцію в антикафе, я погодився без вагань. Не знаю, що чекає на такі заклади в майбутньому, але сьогодні мені тут сподобалося».

Переступаючи поріг антикафе, знайте: вам доведеться платити за час перебування у ньому. В кожному закладі свої розцінки. У Києві ціни дещо «кусаються». Там, де проходила зустріч з Андрієм Куликовим, вартість перебування за першу годину — 36 грн., 24 грн. — за другу, 12 грн. — за третю, а всі наступні — безкоштовно. На вході гостям видають годинники, електронні картки або ж просто папірці, на яких фіксується година входу, а на виході адміністратор дивиться, скільки часу потрібно оплатити.

«Сама назва «антикафе» говорить про те, що ми — незвичайне кафе, — констатує Ярослава Геращенко, співзасновниця одного зі столичних антикафе. — Все, що знаходиться в нашому домі, — для користування, читання, перегляду. Скажімо, у спеку ми залюбки пропонуємо нашим гостям приносити з собою лимони, аби приготувати на нашій соковижималці лимонад».

Незважаючи на чи не найбільше число найрізноманітніших кав’ярень і кафе у Львові, поки що там лише одне антикафе. Крім традиційних безкоштовних гарячих напоїв та солодощів, відвідувачі можуть за додаткову платню придбати сендвічі та колу, а також скористатися принтером i подзвонити за кордон. Узимку, коли заклад лише відчинив двері для своїх відвідувачів, година перебування вдень коштувала 12 грн., а вночі — лише 5 грн. Зараз ціни дещо зросли: за перші 60 хвилин удень iз кишені треба викласти уже 20 грн., за всі наступні — по 16 грн. Нічний тариф зараз — 10 грн. за годину. «Наші гості поділяються на кілька типів, — каже арт–директор львівського антикафе Наталя Ярема–Семкулич. — Одні приходять до нас попрацювати, інші — пограти у настільні ігри. Є ті, хто навідується до нас, аби скористатися нашими платними послугами — копіцентром та міжнародним зв’язком, а заодно і перекусити».

Наразі антикафе в Україні — це локальні проекти. Втім уже діє одна мережа, яка об’єднує заклади такого типу в Росії та в Україні.

Юлія Бухтоярова, Школа журналістики УКУ, спеціально для «України молодої»