Роман Вінтонів: «Навіть якщо найідеальніша опозиція прийде до влади, все одно буде над чим посміятися»

Оновлено: 16.02.2015

Роман Вінтонів працював на різних телеканалах і в різних амплуа. Глядач пам’ятає його серйозні репортажі на К1 та «Інтері», пам’ятає й тролінг у костюмі зайця для «Сніданку з “1+1”». Але найбільшу популярність Романові приніс образ Майкла Щура – кореспондента телеканалу канадської діаспори, який ставив українським політикам наївні прямі запитання. Вже кілька місяців Майкл Щур веде власне онлайн-телешоу «Але є одне але» на сайті ukrlife.tv.

Свій творчий метод Роман називає «дурналістикою» і «хулналістикою». Що це таке, він пояснював студентам і гостям Школи журналістики Українського католицького університету у Львові (відео). Зустріч із Романом зібрала рекордну кількість відвідувачів – до залу, розрахованого на 120 слухачів, зайшло понад 400. Після майстер-класу говоримо про творчі плани Майкла Щура, hromadske.tv після Майдану (зустріч відбувалась 13 лютого) та професійні виклики на провладних телеканалах.

– Романе, програма Майкла Щура «Чим живеш, Україно?» завоювала популярність передусім тому, що політики давали інтерв’ю канадському журналістові всерйоз. Чи є сьогодні в Україні депутат чи урядовець, який не впізнав би Майкла?

– Можливо, хтось і є. Але думаю, що достатня кількість політиків знає, хто такий Майкл Щур, і бачила його відео.

– Чи з’явились у Майкла якісь політичні вподобання?

Йому дуже сподобались Віктор Пинзеник та Леся Оробець. Власне, Пинзеник навіть більше, бо його важко на чомусь зловити. Він говорить мало неконкретних речей. Якщо йому ставиш запитання, він на нього відповідає – з точними цифрами, аргументами, фактами. Чіплятися можна тільки за якусь нечесність, приховування, а пан Пинзеник відвертий. Тому з ним було важко, й Майклу довелося причепити до його вусів, бізнесу та грошей.

– «АЄОА» виходить на платформі ukrlife.tv. На яких засадах ви співпрацюєте?

– У Майкла з’явилась ідея програми, й він шукав тих, хто міг би її знімати та монтувати. Його познайомили з ukrlife.tv. Вони мають технічні можливості – камери, фон – і людей, які можуть монтувати. Майкл дає ідею, сценарій і наповнення.

– Кожен випуск «АЄОА» набирає щонайменше сто-двісті тисяч переглядів на YouTube. Чи не думали ви з Майклом про комерційну співпрацю з повноцінним телеканалом?

– Майкл на цим навіть не замислюється, бо навряд чи якийсь телеканал наважиться таке показувати.

– Формат «АЄОА» – щось середнє між інформаційно-розважальним тележурналом і відеоблогом. Чому Майкл відмовився від репортажів та інтерв’ю?

– Репортаж подобається Майклові більше, але й потребує більше часу. Треба придумати, що знімати, потім поїхати й відзняти. Далі все це розшифрувати, обробити й змонтувати. «АЄОА» – оптимальний варіант, оскільки Майкл достатньо зайнятий і не має часу на репортажі. Ввечері чи пізно вночі можна подивитись новини, дібрати якісь цікаві моменти й написати за ними сценарій. Далі записують програму, яка потім монтується за сценарієм. Сценарій готується тиждень, запис триває годину-півтори, потім годин вісім іде на монтаж, кілька годин – на зведення звуку.

– Скільки коштує виробництво одного випуску?

– Ніскільки. Це все робиться безкоштовно. Ukrlife.tv це, очевидно, цікаво з точки зору промоції. Наприклад, багато моїх друзів тільки завдяки Майклові Щуру дізналися про існування цього ресурсу. А Майклові це цікаво, бо він хоче це робити.

– Кліп Майкла «Гітарний перебор» став хітом. Нещодавно вийшла друга пісня – «Ми озброїмося футболками». Чи будуть ще сингли?

– Є ще кілька ідей пісень, вісім чи десять, які просто треба доробити й записати. Але тут усе впирається в час Майкла та тих хлопців, які грають із ним у групі: Павла Чернікова та Василя Косого. Усі працюють, у всіх є сім’ї, тож не завжди є навіть кілька годин на тиждень, щоб зустрітися і щось заграти.

– Про що пісні?

– Є пісні гостросоціального характеру, є й любовна лірика – «ти ж мене підманула», а я такий нещасний «ріжу вени, ріжу вени» (сміється). Жартую, вен немає.

– В останньому випуску «АЄОА» Майкл Щур засудив поведінку Романа Скрипіна під час ефіру з Володимиром Олійником. А як ви, Роман Вінтонів, ставитесь до цієї ситуації? Вам ніколи не хотілося зробити щось подібне?

– Здається, Майкл не засудив, а тільки сказав, щоб пан Скрипін ставився трохи обережніше ставився до демонстрування свого середнього пальця. Якщо такою є його позиція, то це його право – він доросла людина. Просто треба обережніше, бо може виявитись, що ви нічим не відрізняєтесь від «беркута». Я особисто ставлюся до цієї ситуації негативно. Можна було скерувати пана Олійника в те місце, куди пан Скрипін хотів його послати, набагато толерантніше й тонше. Хоча невідомо, як би я повівся на його місці. Може, я б там і штани спустив.

– Якщо оцінювати «Громадське» з погляду журналістських стандартів, на вашу думку, чи має воно шанс по завершенні революції перейти до більш класичної, унормованої журналістики? Й чи потрібно?

– Звичайно. У «Громадського» не буде інших варіантів, аніж перейти до звичайної, традиційної журналістики. Хоча я впевнений, що навіть тоді, коли Майдан закінчиться, цю журналістику важко буде назвати традиційною: там багато людей, які дуже творчо, неординарно підходять до роботи.

– Майклові закидали, що, мовляв, не до сміху, коли вбивають і калічать людей, палять машини, саджають на 15 років за шини в багажнику…

– Майкл погоджується, що це досить слизький момент. Але, коли вони з колективом працювали над «АЄОА» в ці найжорсткіші моменти, кілька разів відмовлялись від випуску, бо було зовсім не до сміху. Багатьом видається, що не час для жартів. Але коли закінчиться цей час, коли не варто жартувати? Мені здається, рано чи пізно ми все одно переживемо, нам доведеться це зробити. А сміх найкраще лікує рани. Звичайно, не відразу, але жартувати можна, жартувати треба, бо без того важко.

– Ваша робота – шоу «Говорить Україна» на телеканалі «Україна» – відчутно контрастує з тим, що ви звете «дурналістикою». Як вам удається це поєднувати?

– Наприклад, якийсь ремісник любить ліпити дивні скульптури, фігури з глини, але вони подобаються тільки йому та ще невеликій кількості людей. Їх мало купують. Зате краще продаються горщики, прості тарілки, і йому доводить їх робити, аби мати, що їсти. А все інше, оті фігурки, які йому подобаються, він робить у вільний від роботи час – просто для себе.

– Звісно, це не стосується вас особисто, але зараз новини «України» відверто провладні. Звідти нещодавно звільнились через цензуру четверо журналістів. Чи не стала співпраця з цим каналом дискомфортною для вас?

– Не стала, бо я не працюю на телеканалі «Україна» – я працюю в компанії, яка виготовляє ток-шоу. І байдуже, хто купує це ток-шоу – «Україна», «Інтер», СТБ, Новий канал, – на нас ніяк не відбивається їхня внутрішня політика. Ми навіть сидимо в різних районах Києва.

– До речі, що б ви порадили зараз (розмова відбувалася 13 лютого, – авт.) співробітникам таких каналів як «Інтер» і Перший національний? Звільнятися чи намагатись вести «партизанську війну» проти цензури?

– Я звільнився з «Інтера» напередодні президентських виборів, бо в сюжети, які ми робили, треба було вставляти синхрони Януковича – хороші, такі, як треба. А ще звільнили мою колегу Наталю Гуменюк із міжнародного відділу каналу, бо вона комусь заважала. Але зараз я б порадив собі не йти з «Інтера»,  бо треба боротися. Коли звільняєшся – ти здаєшся. Боротися досить важко, тож я розумію тих людей, які йдуть. Ти ж лишаєшся сам. Ось у тебе колектив, двадцять осіб, і з них лише двоє готові тебе підтримати. Немає профспілки, яка могла б відстоювати інтереси журналістів. Але я б сам собі сказав: «Вінтонів, не звільняйся, борись до кінця, подавай у суд!». Є профспілкові юристи, готові судитися. Є прецедент, коли в «Українському тижні» редактор Сергій Гузь виграв справу в керівництва журналу, бо вони хотіли його звільнити без причини. Не варто залишати поле бою до того, як бій завершиться, поки не знаєш, до чого він приведе. Як на мене, судове рішення – це і є той кінець, після якого можна звільнятися з гордо піднятою головою.

– Чим будуть займатись Роман Вінтонів і Майкл Щур в оновленій Україні, коли Майдан переможе?

– Тим самим, чим вони займались до того як він почався.

– Отже, завжди будуть політики, над якими варто буде сміятися?

– Думаю, так. Я питав у Майкла, що він робитиме, коли переможе Майдан і до влади прийдуть тільки опозиційні політики. Він відповідає: «А що? Вони теж не мегаідеали і так само прийматимуть агульські рішення та дебільні законопроекти. Будуть помилятися і по-дурному виглядати». Тож навіть якщо найідеальніша опозиція прийде до влади, все одно буде над чим посміятися.

 

Анна Журба, Школа журналістики УКУ

Фото Катерини Недеснової