Розпочавши кар’єру на білоруському телебаченні, Сергій Дорофєєв приїхав працювати в Україну після звільнення через цензуру. Він працював на 5 каналі та «Інтері», брав інтерв’ю в багатьох громадських, політичних та культурних діячів. Секретами якісного портретного інтерв’ю журналіст ділився зі студентами та гостями Школи журналістики Українського католицького університету.

«Хороший піаніст ніколи не підійде до інструменту, не розімявши пальці, а хороший інтерв’юер не сяде перед мікрофоном, не підготувавши до розмови», – говорить Сергій Дорофєєв. Перш за все, слід з’ясувати про співрозмовника якомога більше: перечитати біографії, інтерв’ю, розпитати знайомих, що б їм було цікаво дізнатися про цю людину. Необхідно врахувати, звідки походить і де живе людина – мешканець Львова, наприклад, мислить інакше, ніж людина з Мінська, Харкова чи Нью Йорка.

«Написання запитань займає 20% часу, а ще 80% – думання про те, про що варто запитати, в залежності від того, які відповіді може дати співрозмовник», – розповідає журналіст. Готуючи запитання, варто уникати закритих, відповідь на які має бути «так» чи «ні». Найкраще запитувати «чому?».

Перед інтерв’ю слід з’ясувати особливості й темп мовлення героя: як він говорить, мовчить, думає. Любомир Гузар говорить без поспіху, Інна Богословська – зовсім по-іншому. Якщо між інтерв’юером і гостем виникне дисонанс, розмови не вийде – треба працювати в одному ритмі.

Варто зустрітись із гостем не раніше ніж за три хвилини до ефіру, інакше співрозмовник може «перегоріти», втратити інтерес до розмови. Трьох хвилин вистачає, щоб оцінити його спроможність говорити, мовчати або ухилятись від відповіді.

«Я завжди просив своїх редакторів, щоб мені повідомляли, в якому одязі й настрої прийшов гість, – оповідає Дорофєєв. – А російський телеведучий Володимир Познер радив мені звертати увагу на руки співрозмовника. У жінки – наскільки вони доглянуті, у чоловіка – наскільки впевнено він жестикулює. Це підказує, яка перед вами людина й чого від неї слід чекати».

Якщо на початку розмови співрозмовник пасивний і відповідає закоротко, його треба розворушити. Можна почати розмову зі спільної теми – наприклад, моди чи спорту, – а коли гість розслабитися, поставити провокативне запитання. Класичним прикладом є запитання Ларрі Кінґа про підводний човен «Курськ», поставлене Володимиру Путіну після розмови про родину й собаку. Гість, навіть найрозумніший, не знає ваших думок наперед, тому ви можете підготувати йому несподіванку.

Інтерв’ю – це боротьба, в якій треба зробити все, щоб перемогти. Якщо у спілкуванні гість виявляє агресію, для аудиторії це дуже важливий знак, що свідчить про його слабкість. Щоб угамувати співрозмовника, журналістові не треба стукати по столі чи кричати – достатньо погляду, паузи, що працюють краще за будь-які слова.

Є засоби й для того, щоб зупинити занадто балакучого співрозмовника. По-перше, можна вловити момент вдиху – людина мусить робити мікропаузи, щоб вдихнути повітря. В цю мить її можна перебити. По-друге, зупинити потік слів можна мімікою чи жестами (тільки в жодному разі не образливими). Можна взяти в руку ручку, відвести від співрозмовника погляд, даючи зрозуміти, що між вами виникла дистанція. При цьому не втрачати впевненості й спокою.

Часто співрозмовник ховається за евфемізмами, не називаючи речі своїми іменами. Якщо гість висловлюється занадто складно, попросіть його пояснити свою думку, сказавши, чого саме ви не зрозуміли. Не бійтеся здатися смішним або навіть дурним – ваша щирість дає змогу отримати інформацію. «А інколи варто зіграти нерозуміння. Я користувався цим, коли приїхав до України. Коли політик починав займатись окозамилюванням, я вдавав, що не розумію його, й перепитував, поки він не починав пояснювати й говорити правду», – розповідає Сергій Дорофєєв.

Важливо не лише те, про що говорить співрозмовник, а й те, про що він мовчить. Якщо гість уникає відповіді, ставте запитання іншими словами. Якщо він знов ухилиться, аудиторія зрозуміє: він має що приховувати. Після цього, поставивши кілька інших запитань, можна повернутись до того, від якого гість ухилився. Сказавши «Втретє вас запитую, а ви не відповідаєте – отже, маєте мотив мовчати. Розумію, так вам буде краще», ви спонукнете його виправдовуватися й говорити або правду, або ще більші дурниці. Так, даючи співрозмовнику шанс зберегти власну гідність, можна показати аудиторії, що перед нею брехун.

«Ти господар у студії, але головна людина в ній – твій гість. Завжди давайте своєму співрозмовнику зберегти обличчя, навіть якщо він останній негідник», – радить Сергій Дорофєєв. І цитує Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, який називав етику й журналістику такими ж нероздільними, як дзижчання і муха.

Ірина Скіп, Школа журналістики УКУ

Фото Надії Калачової