Соня Сотник: «Маємо тримати баланс між King Crimson і Scorpions»

Оновлено: 10.03.2015

– Ну, що, Соню, готові?

– Еммм… А можна я покурю?

– То ходімо ще покуримо!

 

Куримо, говоримо й ідемо до студії говорити далі. Соня Сотник, ведуча ранкового шоу «Камтугеза» на «Радіо Рокс», розповіла про те, за що любить і не любить людей, як секс упливає на вибір музики та чому люди слухають «Русское радио».

Аудіозапис розмови ; Майстер-клас Соні Сотник «Ранкове шоу на радіо» (відео)

– Чому люди слухають «Русское радио»?

– Ну… нормально, чого? Доступно, класно, про кохання, що ще треба? Дев’яносто відсотків пісень присвячені саме цій темі.

– В інтервю Docnews ви сказали, що потрібно любити людей. За що їх потрібно любити, і чи любите їх ви?

– Ну, по-перше, люди – це джерело знань. Кожна зустріч дає тобі величезний досвід. Я як люблю людей, так і не люблю. І ті люди, яких я не люблю, ще більші вчителі, ніж ті, яких люблю. Це дуже егоїстична штука – любити людей.

– Ведучий може бути мізантропом?

– Я думаю, що всі ведучі мізантропи. І якраз мізантропи – успішніші ведучі. Це ж дуже нудно: «Дорогие мои, я так люблю вас, вы прелесть». Мізантроп постійно знаходить якусь іншу тему, він щоразу має ненависть до якоїсь нової проблеми: «Сьогодні і не люблю кашу, а завтра буду не любити стіни, фарбовані зеленим». Ненависть ширша за любов.

– Ви росли у Львові. Якби студія «Радіо Рокс» була тут, ви були би щасливіші?

– Історія не знає умовного способу. У Львові є «Львівська хвиля», абсолютно доречна для цього міста, яка поєднує в собі галицьку шляхетність, нормальне молодіжне роздовбайство й серйозні закони радіомовлення. Львів – специфічне місто, мультикультурне й багатонаціональне, й тут потрібно бути обережним. Рок-музика теж мультикультурна й багатонаціональна, але я не думаю, що Львів – рокове місто, він більш джазовий. Мені здається, тут могла би бути фантастична джазова радіостанція. Коли ми були малими й купували модні платівки, брали рокові й джазові.

– Музика в ефірі «Радіо Рокс» цілком на совісті програмного директора, чи ви з Сергієм Кузіним берете участь у складанні плей-листів?

– Ми беремо безпосередню участь у цьому. Можемо сказати щось на зразок: «Хлопці, ми знайшли тут таку штуку, такий трек, і нам здається, що він…». Але, доки цей трек не пройде дослідження, в ефір не піде.

– Чому звучання «Радіо Рокс» так помітно змінилось? Раніше можна було почути чимало пісень, маловідомих в Україні, тепер – ходіння по сухій воді класичного року.

– Коли «Радіо Рокс» тільки з’явилось, усім здавалося, що це був ковток свіжого повітря. В принципі, плей-лист відтоді сильно не змінився, він такий, як був. Просто тоді це був такий «аааааааффф!». Усе було нове. А потім – опа! – рік те саме, другий рік те саме…

Ми пробували ставити більше молодіжної музики, й рейтинги, на жаль, упали. В нас старша аудиторія, а для модерного року треба робити окрему радіостанцію, бо це окремий напрям, який не дуже в нас приживається. А ще інколи нам закидають: «Чому ви не граєте King Crimson? Чому так мало Frank Zappa? Чому немає Гребенщикова?». Рок-музика – це не просто фон, це пристрасть! Це те, під що в тебе був перший секс. Та група і є для тебе улюблена. І ми маємо тримати цей баланс між King Crimson і Scorpions.

У Європі чимало мультиформатних радіостанцій. В Україні таке можливо?

– Нічого особистого, тільки бізнес. Треба пам’ятати, що такі радіостанції належать компаніям-гігантам. Або громадським мовникам на зразок ВВС, які живуть коштом слухачів, а не рекламодавців. А таке радіо в нас буде можливе тоді, коли в Україні буде свідоме громадянське суспільство. І громадянин скаже: «Я готовий платити зі своєї заробітної платні чотири гривні щомісяця на громадське радіо». Поки що громадське радіо в нас є тільки в інтернеті і в дуже обмеженій кількості, дякую Андрію Куликову, до речі – привіт! Інтернет відкриває величезні можливості. Тут немає ніякого обмеження: ти пішов в інтернет, зробив собі радіостанцію, яку ти хочеш, і далі питання тільки у сприйнятті або несприйнятті аудиторії.

– То, все-таки, коли ви йшли на радіо, це був ваш вибір? Чи, можливо, вплив батька?

– Ні, я потрапила на радіо абсолютно випадково. Просто втратила роботу. Я працювала в піарі з дуже модними київськими клубними діджеями, але пішла від них, і мене привели кур’єром на радіо. Потім я стала трошки редактором, потім іще щось, і ще щось, і так за десять років від кур’єра до генерального директора. Приходиш на роботу, працюєш, ось так от.

– Яку музику ви слухали в дитинстві?

– В нас була мультикультурна родина. Слухала різне, починаючи від Вагнера й закінчуючи якимись забороненими польськими бардами. В мене досі стоїть величезна колекція платівок. А коли фірма «Мелодія» почала видавати західний рок, це було відкриття. З’явилась платівка Elton John – вау! Потім піднялися ленінградські, московські рок-клуби, «Кино», «АукцЫон»… Брат підсадив мене на рок. Дотепер обожнюю Dire Straits. Це платівки, які в дитинстві буквально затиралися до дір. Я вже мовчу про голубі журнали «Кругозор», які теж видирали з руками.

– Хто для вас є найбільшою постаттю українського року?

– «Гадюкіни». Однозначно. Я дуже тішуся, що вони пишуть зараз новий альбом, який буде називатися Made in Ukraine. Сподіваюся, що у вересні буде гучне відродження команди. І тексти надзвичайно актуальні, хоча написані не зараз, а десь рік тому.

– Назвіть свій особистий топ-10 пісень на цю мить.

– Я завжди говорю, що, якщо хтось зазирне до моєї машини й подивиться, що в мене на компакт-дисках, то звинуватить мене в абсолютній шизофренії. Бо музика дуже різна. Я люблю, з одного боку, класичну музику. Мало того, я почала відкривати її для себе в дуже дорослому віці. Крім класики, в машині багато джазу, блюзу, дуже багато хорошої, якісної попси. Мені нещодавно подарували підбірку української етнічної музики, стіс компактів. А ще перевидані поезії Франка. Тому зараз слухаю не стільки музику, скільки літературу.

– Який, на вашу думку, найкрутіший фестиваль?

– Мені дуже імпонував фестиваль Big City у Дніпропетровській області. Вони були класні в динаміці: перший рік спробували, зрозуміли, що робили не так, і на другий рік зробили краще. Це було більше схоже на європейський фестиваль. Ще дуже хочу цього року поїхати на фестиваль «Захід» і подивитися, як у них.

– Якого виконавця з нині сущих ви найбільше мрієте почути наживо?

– Цього року дуже поганий back line на фестивалі Sziget. Але було б дуже зручно поїхати на тиждень у Будапешт і наслухатись своїх улюблених, включаючи всі сцени – етнічну, джазову, фолкову… Я б хотіла поїхати на Black Sabbath. Дуже хочу на концерт AC/DC, безмежно хочу. Так що здоров’я, пацани, а то щось почали хворіти. І взагалі, не хочу нікуди їздити, хочу, щоб усе це ставалося в Україні, щоб сюди приїжджали і рвали тут свідомість.

Сергій Галун, Школа журналістики УКУ