Журналістське розслідування крок за кроком від Олексія Шалайського (відео)

Оновлено: 16.02.2015

Засновник і керівник проекту «Наші гроші» Олексій Шалайський уважає, що журналістикою може займатись кожен. «Суть роботи журналіста полягає в тому, що він бере інформацію з одного місця й переносить до іншого. Зарплата й визнання залежать від того, наскільки фахово він цим займається», – пояснює свою думку редактор студентам Школи журналістики УКУ.

І в журналістських розслідуваннях, каже він, немає нічого складного: це просто якісна журналістика, яка стосується великих людей і великих грошей. Щоб зробити журналістське розслідування, потрібно зробити три речі: знайти тему, знайти факти й усе це описати.

На думку Олексія Шалайського, це дуже просто – треба просто писати про те, що зацікавило вас як людину. «Якщо мене щось цікавить, я лізу в ґуґл і збираю про це максимум інформації, – розповідає редактор. – Якщо ж після цього мене це далі цікавить, я шукаю далі. Якщо ні – кидаю й знаходжу щось інше».

 «Наші гроші» використовують для пошуку інформації з десяток онлайн-ресурсів. Більшість є безкоштовними й загальнодоступними, й лише декілька потребують реєстрації.

Сайт державних закупівель (tender.me.gov.ua)

— інформація про результати державних закупівель: що хотіло купити державне підприємство, за які гроші, хто брав участь у тендері, хто виграв, кого не допустили тощо. «Спочатку ми дивимося, хто виграв: що це за люди, де вони живуть, чи вони мають стосунок до влади і т.д. Потім ми аналізуємо ціни: чи вони адекватні і відповідають цінам на ринку»,  — розповідає Олексій Шалайський.

Сайт texty.org.ua опрацьовує дані сайту державних закупівель і пропонує пошук інформації про тендери за об’єктами, що дозволяє побачити витрати державних установ і прибутки підприємств, які виграли тендер.

Єдиний державний реєстр судових рішень (reyestr.court.gov.ua) — тут ви зможете побачити багато цікавої та детальної інформації про підприємства, які фігурують у розслідуванні. Крім того, на сайті можна знайти чимало історій для ваших матеріалів, якщо шукати системно. Пошук можна обмежити географічно за областями, районами, містами і районами міст, якщо вам цікава конкретна місцевість.

Рішення місцевих органів влади. Тут також можна нарити чимало новин, але для цього потрібно глибше копнути.

Інформаційно-ресурсний центр (irc.gov.ua). У вкладці «Реєстр ЄДР» (Єдиний державний реєстр) — вся інформація про приватних підприємців і товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі про власників. У «Реєстрі ЄЛР» (Єдиний ліценційний реєстр) — інформація про всі ліцензії, видані в Україні.

Офіційний сайт Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (smida.gov.ua) — інформація про акціонерні товариства країни. В архіві можна простежити імена тих, хто володів акціонерними пакетами підприємства, крім посадових осіб.

Сайт держбудінспекції України (asdev.com.ua/dabi/list)— всі дозволи на будівництво в Україні. Пошук за об’єктами та іменами.

База патентів України (uipv.org) — інформація про всі патенти на території України.

Державний реєстр друкованих ЗМІ та інформагенств (dzmi.informjust.ua) — на сайті можна дізнатися власників українських друкованих та інтернет-ЗМІ.

Державний реєстр ТРО на сайті Національної ради України з питань телебачення (nrada.gov.ua)— на сайті можна дізнатися власників українських теле- і радіоорганізацій.

Investigative Dashboard (investigativedashboard.org) — сайт, який зробила Європейська асоціація журналістів. У вкладці «Бази даних» ви зможете знайти посилання на реєстри закордонних фірм, серед власників яких трапляються імена українських бізнесменів.

Іще один тип джерел – тексти інших журналістів. «Інколи журналісти самі не розуміють, що показують неймовірні діаманти, – каже Олексій Шалайський. – У чужих текстах можна знайти зачіпку, якої не помітив сам журналіст, або щось, що ви зможете розкопати краще».

Журналіст приречений ґуґлити. В пошуковику, на думку редактора «Наших грошей», можна знайти все: «головне правильно ставити запитання. 80 або навіть 90 відсотків інформації, необхідної для написання журналістського розслідування, є відкриті». Він радить:

Щоразу, отримавши новий факт про предмет розслідування, наново проганяти його через ґуґл, щоб знайти нову інформацію.

Шукати всіма мовами, які знаєте.

Якщо шукати англійською, перемикатися з українського google.com.ua на google.com або google.co.uk.

Використовувати кілька пошуковиків – наприклад, Bing може знайти те, чого не знайшов ґуґл. Кожен пошуковик по-своєму індексує сторінки.

Варто також використовувати розширений пошук у ґуґлі, який має кілька корисних функцій:

Пошук за точним словом або фразою (можна використовувати і в звичайному пошукові, виділяючи запит лапками);

Пошук за сайтом чи доменом використовується, коли вам потрібно щось знайти на конкретному ресурсі для фільтрування чи пошуку специфічної інформації;

Пошук за типом файлу використовується, якщо потрібно знайти документацію в конкретному форматі (.doc, .pdf, .ppt) на специфічному сайті. Дуже часто на сайтах міністерств підвішені цікаві документи, які невидимі на сторінках, бо вони не мають до них посилання. Але вони індексуються ґуґлом.

Дуже продуктивним може бути пошук по зображеннях – пошуковик знаходить картинки, схожі на задану вами. TinEye – іще один ресурс, який інколи виводить зображення, яких не показує ґуґл.

Також може знадобитися вміння дивитись фото закритих сторінок у російській соціальній мережі «Вконтакті», навіть якщо ви в ній не зареєстровані:

  1. В адресному полі треба ввести “vk.com/search” і знайти необхідну особу;
  2. Клікнути на полі «збільшити фото» на аватарці
  3. Клікнути на полі «фотографії зі сторінки»
  4. Клікнути на полі «всі фотографії»

Інтернет може розповісти про людину все – і професійне, і особисте. «Одного разу мені зателефонував працівник міліції і запросив зустрітися. Коли він сказав, що наґуґлив мій телефон, я відразу погодився. Адже це справжній правоохоронний бог», – розповідає Шалайський.

«Сторінками в соцмережах треба лазити стільки, скільки це важливо: моніторити друзів, приділяти увагу лайкам і тим, хто їх ставить», – рекомендує він. Здобувши телефон або електронну адресу, слід пропускати їх через ґуґл – можна знайти щось справді важливе.

Наступним етапом після збирання інформації є генеральне інтерв’ю. Готуючись до нього, слід пам’ятати, що стандартними запитаннями нічого не доб’єшся. Щоб розговорити джерело, треба його вразити своєю обізнаністю.

Коли ви сідаєте писати текст, ви повинні першим його реченням привернути увагу читача. Олексій Шалайський називає два найдієвіші прийоми: динаміку («його били четверо») й парадокс («деколи пиво буває міцніше за горілку»). До третього речення тексту необхідно викласти його суть, зробивши це чітко, легко і якісно. Один текст має транслювати лише одну головну думку. Її має втілювати заголовок, який Олексій Шалайський рекомендує писати відразу. Опис розслідування слід викладати в хронологічному порядку: розповідати кожен свій крок та кожен висновок, до якого вдалося дійти. Таким чином читач сприйме вашу історію як детектив та відчує свою безпосередню причетність до подій.

Артур Корнієнко, Марія Шелія, Школа журналістики УКУ