Андрій Цаплієнко: «На передовій найлегше флегматикам і меланхолікам» (відео)

Оновлено: 28.10.2014

Понад півтора десятиліття словосполучення «військовий кореспондент» асоціювалось в українських телеглядачів передусім із цією людиною. Андрій Цаплієнко бував на війні в багатьох країнах, а 2014-го йому вперше довелося вдягти бронежилет у своїй. Він змінив «Інтер», де працював із часів заснування каналу, на «1+1» і тепер пише сюжети українською, а також англійською – для міжнародного телеканалу Ukraine Today. За висвітлення подій на Майдані, в Криму та на Донбасі Андрій отримав цьогорічну нагороду «Фаворит телепреси». Про те, як працювати на війні й залишатися людиною, він розповів гостям і студентам Школи журналістики УКУ.

 

 

Знімальна група зазвичай складається з журналіста, оператора й водія. Що менше людей ви везете з собою туди, де стріляють, то більше шансів  зробити хороший матеріал. Кожен у групі повинен мати бронежилет, каску з позначками TV або PRESS, балістичні окуляри та аптечку. Одяг повинен максимально відрізнятись від уніформи військових. «Ніякого камуфляжу!», – наголошує Андрій Цаплієнко. В аптечці мусять бути джгут, бандаж, протишоковий засіб, гемостатик, а також презервативи: вони допомагають зберегти сухими ноги та найважливіші речі, такі як документи, касети та накопичувачі інформації. Аптечка завжди повинна бути напоготові.

З техніки Андрій бере з собою кілька камер – велику, маленьку, ґоу про, камеру для зйомки в інфрачервоному режимі, телефон із камерою. Все якомога компактніше та з витривалими акумуляторами. Комп’ютерів і додаткового світла туди, де стріляють, брати не потрібно.

Думати над майбутнім сюжетом слід іще до приїзду на місце. «Продумуємо план – локацію, героїв, ракурс, який можемо коригувати в ході роботи. Дорогою додому розписуємо синхрони й журналістський текст. Монтуємо вже з режисером», – розповідає Андрій. Короткі сюжети, втім, монтують прямо на місці разом з оператором.

Журналісти роблять матеріали про події на Донбасі за шаблоном: як вояки живуть, що їдять, у кого стріляють вони і хто стріляє в них. Аби матеріали не були такими одноманітними, Андрій Цаплієнко радить шукати особливих героїв. Не обов’язково на передових – окрім самих військових, є багато інших персонажів, які можуть вразити не менше: дітей, біженців, волонтерів. Добором героїв на «1+1» займається продюсер, але часом Андрій Цаплієнко шукає сам, застосовуючи особисті контакти.

Дуже важливою якістю  журналіста, що розповідає про війну, є  людяність – тому, на думку Андрія, військова журналістика краще дається жінкам. Він наводить у приклад Крістіан Аманпур із CNN. Жінка радше співчуватиме герою, перейматиметься його долею; до того ж, жінкам легше відкриваються військові. Контакт із військовими – одне з найважливіших і найскладніших завдань для журналістів, що працюють на фронті. Щоб заробити довіру людей у камуфляжі, найкраще якийсь час пожити з ними разом.

Приїхавши на місце, треба відразу оцінити ситуацію й обрати найбезпечніші місця для зйомки, а також місця, де можна сховатися. Знімати треба швидко, й у разі небезпеки мерщій кидати камеру та рятувати себе й інших. «Бувають випадки, коли треба бути не журналістом, а людиною», – говорить Андрій Цаплієнко, нагадуючи: життя важливіше за сюжет.

Це стосується не тільки власного життя журналіста, а й життів військових: знімати їх необхідно так, аби за відеорядом не можна було вгадати точне місце. Деколи варто узгоджувати з військовими кожен кадр. Хоча під час перестрілки уваги на журналістів ніхто не звертає, й можна знімати все, що заманеться.

Журналіст на війні не повинне бути безстрашним. Страх – це нормальний запобіжник, який допомагає оцінити ситуацію, проаналізувати рівень небезпеки й поводитись раціонально. «Безстрашним  є не той, хто не боїться, а той, хто вміє контролювати свій страх», – пояснює Андрій. На передовій легше працюється флегматикам і меланхолікам, не схильним до паніки.

Професійні стандарти вимагають від журналіста бути безстороннім і утримуватись від емоційно забарвлених означень на зразок «наші» чи «ворог». Андрій Цаплієнко та його колеги з «1+1» цього не роблять: «Можливо, це порушення стандартів, але ми працюємо на своїй війні». Щоправда, помилки українських військових «1+1» не замовчує, а офіційну інформацію перевіряє: «Ми не користуємось даними з одного джерела, навіть якщо це джерело – Рада національної безпеки та оборони. Для того, щоб зрозуміти ситуацію на передовій, треба або бути там, або говорити з людьми, які зараз там».

Для об’єктивного висвітлення збройного конфлікту бажаною є картинка з обох боків. Це було неважко, коли Андрій працював на чужині: під час ізраїльсько-палестинського конфлікту «інтерівці» просто переїжджали з одного на другий бік. Висвітлення масштабних конфліктів у Грузії та Іраку вже потребували роботи двох знімальних груп; сюжети транслювали почергово або складали з двох частин. Для українських журналістів робота обабіч лінії фронту зараз неможлива: сепаратисти вважають їх «солдатами інформаційної війни» та не пускають на окуповані території. «Ми шукаємо вихід із цієї ситуації, – розповідає Андрій. – Співпрацюємо з людьми з Донецька та Луганська, які знімають для нас і передають матеріали. Дехто з тих, хто для нас знімає, не згоден із нашою позицією». Висвітлювати дії сепаратистів на Донбасі необхідно, вважає Андрій Цаплієнко. Проте не можна давати їм слово в ефірі, адже таким чином ми узаконюємо їх як повноцінну сторону конфлікту.

«Я відчуваю, що моє місце – там, на війні, – говорить Андрій. – Мабуть, це те, що мені найкраще вдається. Але брати зброю до рук не можна в жодному разі. Треба обирати – журналіст ти чи комбатант».

 

Анна Журба, Юлія Сабадишина, Школа журналістики УКУ

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone