Зураб Аласанія: Читайте, ріжте, інтригуйте! (відео)

Оновлено: 11.01.2015

До Школи журналістики Українського католицького університету Зураб Аласанія приїхав щойно з засідання Кабінету Міністрів, де було ухвалене рішення про створення публічного акціонерного товариства на базі державних телеканалів. Отже, якщо у планах керівництва нічого не зміниться, саме Зураб керуватиме процесом безпосереднього перетворення державного на громадське (воно ж суспільне). У Львові він говорив про ситуацію на українському медіаринку і про те, як брати на себе відповідальність.

 

 Мета будь-якого журналіста – працювати вільно. Й отримувати за це зарплатню. Я майже не знаю в Україні людей, які працювали так від початку до кінця. Якщо вони є, то переважно в регіональних медіа, які просто не були нікому потрібні. Бо ні на що не впливають – ні на ринок, ні на політику, ні на що. За таких обставин ти справді вільний робити все, що хочеш.  

Але, якщо власник найняв професійних людей і вони почали впливати на суспільство, він це використає. Тобі здається, що інвестор – ліберал, демократ, хлопець «наших» цінностей. Ти працюєш у його виданні охоче, тебе поважають. Аж поки він не приходить і не каже: я хочу зробити корисну справу, наприклад, дітям допомогти. Напишеш про це? Ти пишеш охоче, адже це відповідає твоїм цінностям. Робиш це знов і знов. Потім – про лікарню для дітей, яку інвестор хоче збудувати. Потім – про ділянку землі, яку мер не дає інвестору для цієї лікарні. Потім – про те, як мер зловживав службовим становищем. А потім твій інвестор сам захоче стати мером, а тобі потрібно буде йому допомогти.  Ти розумієш, що помилявся, й переходиш до іншого видання. Там усе починається з початку.

Нас було 46, і ми працювали на власника. Прийшов час, коли ми вирішили, що працюватимемо далі за однієї умови: підписуємо редакційну угоду про невтручання власника в наші справи. Він відмовився, ми пішли. Створили свій проект – «Медіапорт», і почали працювати самі.

Видання не працює без лідера. Якщо ви зібрали команду, мусите вирішити, хто ви – журналіст чи управлінець. Ви можете залишатись журналістом, але вам не вистачатиме часу. А в команді, яку ви зібрали, повинен бути хтось один, хто відповідає за все. Коли ми створили «Медіапорт», я сказав усім сорока шістьом людям у команді: вперше в житті ми маємо змогу зробити хороше видання. І всі до одного стаємо власниками. Та не вийшло в нас акціонерного товариства.

Два роки ми жили за рахунок новин для телебачення. Перестали отримувати зарплату, коли нас позбавили ефіру. Інтернет сьогодні не дає заробітку. Заробляти можна на джинсі, але «МедіаПорт» таким не займається принципово – це питання цінностей. Почали шукати інші шляхи. Наприклад, для кожного з п’ятнадцяти людей, які в нас працюють, знайшли іншу роботу. А дехто мав навіть три.

«Медіапорт» досі живе. Ми вчасно зрозуміли, що проект не прибутковий. Щоб отримати прибуток, ми повинні були писати так, як потрібно читачу, щоб він частіше відвідував сайт і в нас було більше реклами. Але ми пішли іншим шляхом – узагалі прибрали всю рекламу. Стало красиво. Люди почали заходити частіше, їх не відволікала реклама, а ми робили те, що хотіли. «Медіапорт» перестав бути бізнесом і став задоволенням.

Є правило: новини мають поновлюватися кожні 10 хвилин. Людина, яка займається цим з ранку до вечора, стає бульдозером. А мені потрібні живі люди. Тому ми не змагаємось ні з ким за відвідувачів. Наша аудиторія змінилась – ми отримали міцне ядро. Ці люди точно знають: якщо вибухнула новина, всі точно про неї напишуть. Але якщо ти хочеш знати точно, що сталося, наступного дня зайдеш на «Медіапорт».

Російська пропаганда вкидає в наш інформаційний простір неправду, перемішану з правдою.  Але так багато, що перевірити та відокремити правду від неправди фізично неможливо. Ніхто не встигає. Щоб відрізнити правду від неправди в таких умовах, людина спирається на цінності, на яких була вихована з дитинства. Цінності допомагають фільтрувати. Хто виховувався в радянській системі, починає читати тільки російські ЗМІ. Хто має інші цінності, читає тільки українські. Людина втрачає різноманітність і вже не може бачити світ у повному кольорі. Війна закінчиться, але професія журналіста вже не буде тією, якою була до того. Це з нею зробили росіяни. Вони ж насправді не проти на воюють. У Путіна набагато більші амбіції, він збурив світовий інформаційний простір.

«Я просто взяв камінь і відсік усе зайве». Так говорив Мікеланджело про свої скульптури. З текстом треба робити так само – спочатку пишіть усе, що спаде на думку з теми, а потім ріжте, скорочуйте, забираючи все необов’язкове. Ставтеся до своїх текстів як читач, а не автор. Намагайтеся читати не своїми очима – тоді побачите всі недоліки. Перечитуйте свої тексти десятки разів. Якщо написали ввечері, читайте зранку. Ви навіть не уявляєте, як багато з нього заберете.

Кожен текст має бути драмою. Вам самим має бути цікаво дочитати до кінця. Звісно, в інформаційному тексті головне має бути спочатку, але в авторській колонці є сенс тримати саспенс: тягнути, потроху додавати й улаштувати кульмінацію в кінці. А ще не забувайте про абзаци: суцільні тексти тепер не читають. В одному абзаці – не більше десяти рядків.

Щоб писати, ви маєте читати. Не так важливо, що саме  – читайте все підряд, ваш мозок відфільтрує все сам. Що більше ви читаєте, то краще писатимете. Це змінить спосіб вашого мислення. З’явиться відчуття тексту, якого не замінять ніякі правила. Є багато професійних інструкцій, виконання яких все одно не робить текст класним.

 

Іванна Павлюк, Роман Губа, Школа журналістики УКУ

Фото Аліни Смутко