Українські журналісти дотримуються стандартів лише формально, – Наталія Лигачова

Оновлено: 19.11.2014

Шеф-редактор групи видань «Телекритика» в рамках дискусії під час Школи громадської активності «MediaStream» у Львові говорила про те, як співвідноситься громадянська позиція журналіста та професійні стандарти.

 Проблеми в тому, щоб мати громадянську позицію та водночас працювати професійно, Лигачова не бачить, адже є різні жанри журналістики. Повністю відстороненим, щоб давати споживачеві інформацію та змогу зробити з неї власні висновки, журналіст повинен бути лише в новинах, але не в аналітиці, а надто – публіцистиці. За словами експерта, журналістика факту поступово втрачає своє значення, позаяк пересічні користувачі інтернету повідомляють новини швидше. Натомість, зростає цінність журналістики думок.

 Біда в тому, що оцінки журналістів насправді їм не належать: найчастіше це лише ретрансляція позиції власників, менеджерів або намагання підлаштуватись під кон’юнктуру ринку. Наталія Лигачова наводить приклад новин телеканалу «1+1» під час Майдану: «Там журналісти мали власну позицію. Вона збіглась із позицією власника на той час, і вони мали змогу висловлювати її відкрито. Але чи можна було так поводитись? Я вважаю, що в новинах – ні. Підсумкова ж програма може бути публіцистичною, й саме там журналісти могли дозволити собі висловлювати громадянську позицію».

 Головне, щоб громадянська позиція, яку журналіст висловлює, була щирою. Навіть якщо автор помиляється, в публіцистичному матеріалі мають бути його власні думки. Важливо також, щоб вони були не просто яскраві, а аргументовані.

 «Сьогодні у власника деяких медіа одна позиція, і журналісти нібито щиро воюють із його противниками. Завтра власник змінює позицію, й ті самі журналісти виступатимуть єдиним фронтом із тими, кого вчора мочили, шукаючи нових ворогів. Це вже не громадянська позиція, а рабство», – говорить Наталія Лигачова.

 Зворотний бік дотримання стандартів полягає в тому, що новинарі перетворюються на ретрансляторів. Навіть у новинах одну й ту саму подію можна показати по-різному.  Часом обидві сторони конфлікту говорять неправду; здавалося б, подано дві точки зору, але чи наближає нас це до істини? Бездумне відтворення того, що сказали інші люди, робота з обмеженим колом ньюзмейкерів та експертів – це проблема, яку створили самі журналісти, наслідок ліні. «Стандартів у нас дотримуються формально, а не так, як це мало би бути насправді», – констатує Лигачова.

 Журналістські стандарти, за її словами, мають бути закріплені в редакційних статутах та кодексах професійної етики, отже, бути предметом саморегуляції. Якщо цього не відбувається, у справи медіа намагається втрутитись держава.  «Держава – це завжди машина насильства, – каже Наталія Лигачова. – Я думаю, що саме зараз журналісти і медіавласники мають поєднати зусилля, щоб звільнитись від державного регулювання».  

 Проблема замовних матеріалів і прихованої реклами – джинси – має вирішуватись як на рівні саморегуляції, журналістських організацій та рухів, так і за допомогою наглядових органів, таких як Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. До законодавства слід внести поняття прихованої реклами. Раніше, за словами Наталії Лигачової, для цього не було політичної волі. У «Реанімаційному пакеті реформ» є робоча група, яка розмовляє пропозиції щодо реформ у сфері медіа.

 

«Публікація замовних матеріалів має бути засуджена на рівні цеху, – вважає шеф-редактор “Телекритики”. – Власників треба ставити в нормативне поле, накладати великі штрафи, а може, слід говорити про заборону політичної реклами як такої. Водночас повинні відбуватися зміни в державі. Конкуренція на медіаринку має бути такою, щоб для олігархів ЗМІ стали бізнесом, а не засобом упливу». Таким чином, резюмує Наталія Лигачова, шлях до вирішення проблеми джинси лежить через розділення бізнесу та політики.

 Наталія Патрікєєва

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone