Росія захоплює території не для того, щоб їх розвивати, – Олег Панфілов [відео]

Оновлено: 08.05.2015

Війна на Донбасі, як і всі інші збройні конфлікти на пострадянському просторі, виникла з однієї причини – прагнення Кремля зберегти вплив на колишні території Радянського Союзу. Так уважає професор грузинського Державного університету Ілії, журналіст, колишній кореспондент Associated Press Олег Панфілов. Він багато років висвітлював етнічні та релігійні конфлікти, бував у всіх самопроголошених республіках, які виникли з початку 90-х на території колишнього СРСР. Про їхню специфіку Панфілов говорив під час лекції у Школі журналістики Українського католицького університету.

 Сепаратизм – не зовсім правильне означення збройних рухів, що призвели до створення самопроголошених Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я та «республік» Донбасу. Ситуацію на цих територіях не можна порівнювати з каталонським чи шотландським зразками сепаратизму.

 «Наприкінці 80-х партійні керівники намагалися зберегти вплив на пострадянський простір, розуміючи, що Радянський Союз розвалюється. Саме тоді на багатьох територіях, що мали традиційно погано стосунки з метрополією – як от Грузія, вперше окупована у 1801 році, – виникли потужні сепаратистські рухи», – розповідає Панфілов. Після розпаду СРСР президентами нових незалежних держав ставали колишні партійці та номенклатурні чиновники. Проте не всіх: Грузію очолив інтелектуал Звіад Ґамсахурдіа, Азербайджан – філософ Абульфаз Ельчибей.

 «У кремлівського керівництва такі люди викликали острах. Тому саме у Грузії та Азербайджані Кремль спробував організувати збройні рухи та повстання, що врешті призвели до відставки обох президентів та повернення колишнього радянського керівництва. Для цього було використано конфлікти, що лише називалися сепаратизмом, хоча їхні лідери та учасники були лояльними до колишньої метрополії – Москви», – каже журналіст. Про звільнення малих народів від гноблення не йшлося: наприклад, придністровський сепаратизм узагалі не мав етнічного підґрунтя.

 Хоча ці рухи здебільшого добивалися своєї мети, їхні наслідки були згубними для охоплених повстанням територій. «Абхазія сьогодні на шістдесят відсотків фінансово залежна від Москви – її бюджет наповнює Кремль, – пояснює Панфілов. – Здебільшого ці гроші йдуть на зарплатню чиновників та інші потреби держави. Абхазія має свою так звану армію, але насправді всю її територію контролюють російські війська, а кордон – російські прикордонники».

 Грузія не закрилась від окупованих територій: вона приймає мешканців Абхазії, надає їм соціальні пільги, безкоштовну освіту й медицину, визнає їх своїми громадянами. А позаяк російські паспорти мешканців Абхазії не визнаються жодним консульством, Грузія запровадила для них особливі документи, що визнають їх грузинськими громадянами за межами країни. Такий паспорт гарантує всі громадянські права, крім виборчого, й визнається багатьма державами. Тим часом абхазьке телебачення весь час крутить хроніку війни 1992-93 років, засуджуючи «грузинський фашизм», аби не втратити вплив на молоде покоління.

 У Південній Осетії після російського вторгнення 2008 року почались етнічні чистки, й майже всі грузини мусили виїхати. Останній район, населений грузинами – Ахалгорський – південноосетинська влада перейменувала на «Ленінгорський», як за радянських часів. «Але територія Цхінвальського регіону була охоплена сепаратистським рухом із 1992 року: Тбілісі контролював лише населені пункти, заселені грузинами. Там будувались лікарні, школи, торгівельні центри й дороги. Часом з осетинських сіл люди ходили до грузинських по продукти або в кіно», – розповідає Панфілов. Окупувавши цю територію, російські військові зрівняли грузинські села з землею.

«Російська імперія та СРСР більш-менш дбали про регіони, які завойовували. Сучасна Росія захоплює території не для того, щоб їх розвивати – їй потрібен лише черговий плацдарм», – резюмує Панфілов.

Микола Решнюк, Школа журналістики УКУ

Фото Аліни Смутко

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone