Лаветт від слова LOVE

Оновлено: 29.05.2015

Шон-Патрік Лаветт, керівник англомовної редакції Радіо Ватикан, удруге приїхав до Школи журналістики УКУ. Але для нас це було як уперше :) 

Ваші руки є майбутнім країни і всього світу. Вони вирішуватимуть, створювати щось чи руйнувати. Саме ці руки будуть обирати, що використовувати: ручку чи меч. Я хочу перепросити за своє покоління, за те, що нам не вдалося використати свої руки для того, щоби цей світ був таким, на який ви заслуговуєте. Ми дали вам життя, запросили до цього світу. По суті ми привели вас у хаос. Я вірю у те, що ви краще впораєтеся із завданням, із яким наше покоління не дало собі ради.

Обидві руки завжди являли певний вибір. Ще вавилонці, єгиптяни, давні греки, римляни вірили у те, що ліва – рука  долі, карми. У християнській традиції ми говорили би про це як про божественне провидіння, а психологи назвали би це вродженим потенціалом, талантами, з якими людина приходить у світ. Натомість права – рука вибору, сили і могутності. Ця рука каже: «Я сам вирішуватиму, що робити з тим, із чим я народився». Наші предки це дуже добре розуміли.

Не всю інформацію можна знайти в інтернеті. Вікіпедія не має усіх відповідей. Google не розповість усієї правди. Розуміння приходить з досвідом. Ідея доступної інформації створює фальшиву лінь, тому що немає необхідності усього запам’ятовувати.

Існує лише три запитання, які варто ставити під час комунікації. Перше: «Хто я?». Йдеться про ідентичність. Це надзвичайно важливо для комунікації. Ідентичність великої медіакомпанії, на яку ви працюєте, або ж телеканалу, радіостанції чи газети починається з вас – з того, як ви себе сприймаєте. Друге запитання – «Чим ви є?», «Що конкретно хочете робити?». А з третім найскладніше. Це питання мети: «Чому ви є?», «Чому існуєте?». Якщо ви хочете бути успішним комунікатором, але не знаєте власної ідентичності, ви нічого не досягнете.

У журналістиці є 5 ключових питань «W»: Who, What, When, Where і Why. Цифровий вимір дає відповіді на питання «Хто?», «Що?», «Коли?» і «Де?», але не «Чому?». І що більше медій ми використовуємо, то більше ми знаємо. Проте то менше ми розуміємо.

Те, чим ми займаємось, ми робимо не лише для себе, а й для інших людей. Таким чином ми прагнемо покращити світ. Мотивація має цінність тоді, коли містить елемент служіння іншим.

Урок перший: комунікація – це не обов’язок. Це завжди запрошення.

Урок другий: комунікація – це довіра.

Найпоширеніша причина розлучень у тому, що люди не розуміють один одного. Все знову ж таки  зводиться до комунікації. Дуже непросто зрозуміти один одного. Тому креативність у комунікації є дуже важливою.

Ключовий фактор для цифрового покоління – це швидкість, а ключовий фактор для аналогового покоління – це терплячість. Потрібно мати багато терплячості, щоби знайти і подати факти. Ключове слово для цифрового покоління – це «поверхневий», а ключовий фактор для аналогового покоління – це «творчий». Аналоговий вік також є до певної міри необмежений. Ми не знаємо, куди ми рухаємося і де межі. Технології зміняться. Facebook не буде функціонувати вічно.

Неважливо, яку сферу комунікації ви оберете. Немає значення, яке медіа ви будете використовувати для спеціалізації. Ви ніколи не досягнете успіху, поки не звільните свою креативність. Для мене креативність – це один із доказів, що Бог існує. Креативність іде від Творця. Творчість – це наше вміння думати і діяти за межами стін, які суспільство, політика, сім’я і традиції нам нав’язують.

Я вірю, що головна причина, чому людство еволюціонувало, а решта творінь залишилися у своїй фазі розвитку, полягає в одному найважливішому слові – «допитливість». Мій кіт Пухнастик щасливий, поки у нього є їжа, м’яке місце для спання і людина, яка його гладить і каже: «Я тебе люблю». Він не хоче виходити за межі дому. Він не є допитливим. А це запорука ефективного комунікатора. Ви можете знайти відповідь на запитання «Чому?», тільки якщо його хтось поставить. Це урок п’ятий: ми постійно шукаємо відповідей, а для цього треба ставити правильні запитання.

Ваше покоління стоїть перед значними викликами – набагато складнішими, аніж моє. Для нас усе було дуже просто. У юнацькі роки я приїздив в аеропорт і просто проходив до літака – жодних металодетекторів, непотрібно знімати ремінь і витягати ноутбук. Ми взагалі не знали, що таке тероризм. Тоді наш найбільший страх полягав у тому, що росіяни скинуть на нас якусь ядерну бомбу. Для вашого покоління все набагато складніше, хоча вам напевно говорили, що буде просто. Вам дали іграшки – різноманітні гаджети, покликані полегшити життя і надати доступ до усього світу. Але насправді це не так. Ви живете у цифровому віці. Ви є цифровим поколінням. Про вас уже пишуть книжки. Для того, щоб бути цифровим уродженцем, потрібно завжди уміти встояти на водних лижах. Цифровий вік постійно, дуже швидко тягне вас за собою по поверхні. Втриматися дуже складно. Якщо ви втратите рівновагу, не будете міцно триматися за мотузку і впадете, то можете більше не встати. Перший виклик існування в цифровому віці – постійно бути на ногах. Якщо ви протягом 10 секунд не відповідаєте на повідомлення в мережі, то з вам щось не так. «Чому ви не даєте відповіді на моє запитання?», «Ви більше не мій друг?», «Ви захворіли?», «Ви померли?». Швидкість – це перша характеристика цифрового віку. Друга річ – ви насправді нічого не помічаєте навколо. Ви докладаєте так багато зусиль, щоб встояти на водних лижах, що не бачите, що коїться навкруги. Все пролітає повз вас.

Реклама є дуже хорошою ознакою зміни часу. Я їхав по Риму в таксі до аеропорту і побачив у вікно величезну рекламу нового Samsung Galaxy із підписом: Next is now. Кілька років тому слоган звучав як Future is now. Що змінилося? Тепер час минає швидше. Майбутнього немає. Ми не знаємо, куди ми рухаємося, але рухаємося дуже стрімко. Єдине, що має значення, це не майбутнє, а наступне – «Що далі?». Це величезний виклик для молодих комунікаторів, який ставатиме все серйознішим і серйознішим. Технології продовжують розвиватися дуже швидкими темпами. Люди помічатимуть все менше і менше навколо себе. У вас цифровий розум. А яка ціна усього цього? Я би не міг жити без свого айфона, і це мене лякає. Мені подобаються гаджети, але мені страшно, від того, що вони з нами роблять. Ми дивимося, але насправді нічого не бачимо. Ми слухаємо, але не чуємо. Ми торкаємося, але не відчуваємо.

Якщо ви – цифрове покоління, то ми – аналогове. І якщо у цифровому віці катаються на водних лижах, то в аналоговому займалися дайвінгом. Людина глибоко занурюється і бачить величезне розмаїття речей, відкриває для себе новий світ. Щоби зануритися у глибину, потрібен час. Коли я був у вашому віці і моє радіо ламалося, я брав викрутку і розбирав його, щоб зрозуміти, що  з ним не так і спробувати полагодити. А коли минулого року зламався мій айфон, я його викинув і купив новий, тому що це було швидше і дешевше.

Як батько двох синів і людина, яка працює у сфері комунікації я не можу сказати, чому дорослі чоловіки використовують інтернет для пошуку дітей, з якими вони хочуть зайнятися сексом. У нас є статистика. Ми маємо імена і можемо сказати, що конкретно вони шукають, коли і де вони були. Але я не маю відповіді на питання «Чому?». Виклик для вашого покоління не полягатиме у тому, щоби комунікувати про «Хто?», «Що?», «Коли?» і «Де?», тому що завжди буде хтось, хто робитиме це швидше й ефективніше. Ваш виклик у тому, щоби дати відповідь на питання «Чому?».

Зв’язок між цифровим і аналоговим поколіннями – це те, що католики називають вірою, а психологи – інтуїцією. Це додатковий вимір. Це те, що наші дідусі і бабусі називали здоровим глуздом.

Ви повинні мати чітке усвідомлення власної мотивації. Ви маєте допомагати людям розуміти. Ви розумніші за мене. Ви маєте освіту, якої я не мав можливість отримати. У вас є доступ до інформації, до якої ми не змогли би дістатися у вашому віці.

Я – перший в усій своїй родині, хто має вищу освіту. Моя ірландська бабуся не вміла читати і писати, але коли вона дивилася на небо, то казала: «Шоне, любий, тобі потрібно взяти парасольку, тому що скоро почнеться дощ». Я сміявся: «Бабусю, ти напевно жартуєш. Подивися, яке чистеньке небо. Світить сонце. Немає жодної хмаринки». Проте вона ніколи не помилялася. Звідки вона знала!? У неї не було каналів, щоби дізнатися прогноз погоди. Вона просто дивилася на небо і розуміла. «Вівця Джессіка сьогодні ввечері народить ягнятка», – казала бабуся. «Джессіка виглядала величезною скільки я її знаю. Як ти знаєш, що вона вагітна?». І точно посеред ночі на світ з’являлося ягнятко. Бабуся мала інтуїцію і вміла читати знаки. Вона дивилася – і бачила. Вона слухала – і чула. Вона торкалася живота Джессіки і відчувала, що настав час. Скільки наше покоління втрачає з точки зору комунікації через те, що ми занадто швидко рухаємося. Нам потрібен цифровий вимір, тому що це дозволяє нам достукатися до великої кількості людей набагато швидше та ефективніше. Утім нам також потрібен аналоговий вимір, інакше ми житимемо у постійному спантеличенні.

Після багатьох років роботи у журналістиці, тривалого перебування на Сході і спілкування з багатьма людьми я все одно не маю відповіді, чому ізраїльтяни і палестинці не можуть знайти спільної мови і мирно співіснувати на малесенькій ділянці землі.

Папа Римський Франциск І проводить дуже багато часу з людьми із особливими потребами. Він багато спілкується з ними, обнімає їх, виявляє свою любов. Одного разу на зустріч був молодий хлопець у візку, який мав хворобу, через яку постійно трусився. Коли Папа підійшов і обійняв його, той, зрозуміло, почав труситися ще більше. Це побачили журналісти, фотографи та оператори. Наступного дня на перших шпальтах з’явився величезний заголовок: «Папа Римський здійснив обряд екзорцизму». Екзорцизм на Площі Святого Петра? Папа вигнав диявола? Журналісти повинні пояснювати. Ми повинні дати розуміння, що сталося насправді і чому. Це і є виклик вашого покоління.

Текст Ольги Клінової

Фото Олександри Чернової та Валентини Балабанової

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone