Я хочу постаріти у Львові, – мер Андрій Садовий

Оновлено: 06.11.2011

Про Андрія Садового у Львові та за його межами говорять багато і різне. Та він запевняє, що з розумінням ставиться до критики і, незважаючи на жодні закиди, не відмовиться від своєї мети – збудувати місто, в якому хочеться жити. «Я не хочу нікуди їхати зі Львова, я хочу тут постаріти», – заявив Андрій Садовий під час зустрічі зі студентами магістерської програми з журналістики УКУ, яка відбулася у формі прес-конференції.

 

– Пане Андрію, прокоментуйте зміни в керівництві області і скажіть чи, на Вашу думку, Михайло Цимбалюк дійсно не справлявся зі своїми обов’язками? Які Ви бачите перспективи у новопризначеного губернатора?

– За той час, що я працюю міським головою, я мав працював при двох президентах, чотирьох урядах, а це вже буде п’ятий губернатор, з яким я буду мати честь працювати. До всіх я маю позитивне ставлення, тому що кожен, хто працював, максимально робив те, що він міг: в міру свого досвіду, знань, розуміння вирішення проблематики.

Якщо говорити про нового керівника області, він є досвідчена людина і керівник, який пройшов великий життєвий вишкіл. Михайло Костюк 20 років працював у Львові, тому я думаю, що з його входженням на цю посаду ми маємо отримати суттєву позитивну динаміку в розвитку інфраструктури. Для нас це важливо, враховуючи, що Львів у 2014 році буде подавати заявку на участь в зимовій олімпіаді 2022 року. Я маю велику надію, що коли ми розвинемо спортивний туризм, гірськолижний спорт, то отримаємо надприбутки, які можуть надійти до державної і місцевої скарбниць.

 

– Чи ви можете сказати, чим тепер буде займатися пан Цимбалюк? Екс-губернатору Запорізької області, якого звільнили в один день з Михайлом Михайловичем, пообіцяли підвищення. Що чекає на колишнього керманича Львівщини?

– Цимбалюк – діючий офіцер, генерал, і коли його призначали головою обласної адміністрації,  його просто відрядили. Він досі залишається в штаті Міністерства внутрішніх справ, і його подальше місце служби буде вже визначати міністр і президент.

 

– Андрію Івановичу, ще одне питання стосовно кадрів – цього року в міській раді спалахнуло два дипломних скандали. На кого ви покладаєте вину за призначення людей з підробленими дипломами? І якою є ваша провина, якщо вона є?

– Провина міського голови є в усьому, що робиться в місті. Якщо говорити про диплом… В Україні був складний період 90-х років, коли багато людей почали зловживати вищою освітою. Що ж стосується начальника управління освіти, то ця людина вибудувала дуже якісну приватну школу-родину, де існують високі показники рівня навчання. Діти, які закінчують ту школу, без репетиторства вступають у вищі навчальні заклади. Мені це імпонувало. І коли був оголошений конкурс на посаду начальника управління освіти Галицького району, він пройшов цей конкурс, здавши всі іспити. Працював декілька місяців. Коли з’явилась вакансія начальника управління освіти міста, я зібрав керівників відділів освіти районів, і всі одностайно мені запропонували пана Огуру. Я поклав на нього виконання обов’язків, знову оголосив конкурс, він його знову виграв і працював на цій посаді. Для мене насправді було великою несподіванкою, коли виявилося, що в нього немає підтвердженої вищої освіти. Це воно так у світі є, що всі найбагатші люди не мають вищої освіти. Я би взагалі, говорячи про фахівців, не робив ставку на наявність вищої освіти. Це не правильно. Бо не завжди людина, яка має вищу освіту, є досконалим фахівцем в тій чи іншій галузі. Не всі геніальні журналісти мають фах журналіста. Правильно? Але пишуть статті, якими ми з вами насолоджуємося. Хоча, звісно, якщо ти йдеш в органи влади, ти маєш бути криштальний у певних речах.

Після цього я дав вказівку перевірити дипломи всіх. Ця перевірка триває і досі. Ми виявили ще один диплом, по якому маємо сумніви, але поки немає кінцевої відповіді. Бо, згідно довідки з Національного університету «Львівська політехніка», людина шість років провчилася, але не захистила  диплом. Ми зараз витребуємо інший документ, пояснення. Не знаю, чим це закінчиться. Комісія вирішить. Але є правило: немає диплому – не маєш права працювати. І треба це правило поважати.

 

– Цього року Львів прославився й іншою проблемою – львівян вже певний час мучить неприємний запах на вулицях міста. Як міська влада вирішує цю проблему?

– Ця проблема має три чинники. Перший полягає в тому, що на території міста Львова є ряд промислових підприємств, які виробляють продукцію. За умовами угоди, вони повинні всі викиди скидати в міську каналізаційну мережу тільки після відповідної очистки. А вони дурять. Вони не достатньо витрачають коштів на очисні споруди і скидують в нашу мережу неочищені стоки. Місто не має юридичного права їх належним чином оштрафувати. Ми звертаємося в державні органи, в тому числі у Державну екологічну інспекцію. Але там замість того, щоб оштрафувати підприємства, штрафують «Львівводоканал». Тому, я думаю, що з новим губернатором ми це питання будемо дуже серйозно обговорювати. І змусимо їх працювати у правовому полі. Це є основна причина. Друга річ, що частина міста Львова є не каналізована. Там, де індивідуальна забудова, де люди собі повибудовували за мільйони доларів палаци, а на каналізацію не хочуть витрачатися… І це мене бентежить. Але ми працюємо над цим питанням – треба достатньо великі кошти інвестувати. І третя частина – це модернізація міської системи каналізації. Це також потребує значних коштів, яких у місцевому бюджеті немає.

 

– Андрію Івановичу, які ще проблеми міська влада планує вирішити до початку проведення Євро-2012?

– До Євро лишилося 200 днів. Тут глобально вже нічого не вирішиш. Можна лише завершити ті речі, які ми вже почали. Це реконструкція доріг, це транспортна схема і це якісна логістика. Коли люди приїдуть, вони мають відчувати правильну атмосферу міста і закохатися в нього, щоб повернутися знову. Тому що кожен турист за час свого перебування у Львові залишає 410 доларів.

Якщо піти далі, то нам треба попрацювати над будівництвом нового полігону для твердих відходів. Це складна задача, якою ми займаємось. Нам треба збудувати великий виставковий комплекс, що дасть ще один якір для притягання туристів до Львова. І таких питань багато.

 

– Скажіть, чи прогнозувала міська влада економічні вигоди для Львова від проведення Євро?

– Це дуже цікаве запитання. Взагалі гроші, знаєте, вони десь є, десь нема, десь йдуть, десь не йдуть. За час підготовки до чемпіонату ми достатньо серйозно вдосконалюємо дорожню інфраструктуру, систему медичного забезпечення. Стандарти УЄФА по безпеці, по медицині, по летовищах, по стадіону є вищі, ніж стандарти, які даються країнам, які мають вступати в Європейський Союз. Тобто місто Львів після чемпіонату вже може вступати в Європейський Союз. На превеликий жаль, ми не можемо цього зробити – може тільки вся країна. Та в кожному разі ми отримаємо великий плюс щодо промоції міста. Промоційний бюджет УЄФА для приймаючих міст понад півмільярда євро. Кожен турист, який приїде до Львова, приїде з певними коштами, які залишить тут. Той самий бізнесмен, який буде думати над тим, в якому місті України працювати, буде бачити позитивне резюме Львова. В цьому наша вигода. Важко вирахувати пряму вигоду, але непряма вигода буде дуже і дуже великою.

 

Наскільки відомо, ви не були присутнім на відкритті «Арени Львів». Чи дивилися ви трансляцію? І як можете прокоментувати відкриття?

– Я за цей проект серйозно хвилювався, тому що об’єкт ще знаходився в фінальній стадії будівництва. Враховуючи, що була призначена дата і запрошена відома артистка, ми прийняли рішення відкривати стадіон у день, коли це було передбачено. Нас запевнили, що арена безпечна.

Стосовно того, що не було помпезності в плані виступів, там якихось піар-акцій – це чисто по-європейськи. Це в нас радянська ментальність – перший секретар обкому повинен мати слово, всі мають плескати, діти мають ходити з бантиками… А навіщо? Для чого? Я вважаю, що відкриття пройшло на тверду четвірку по п’ятибальній шкалі. Перший раз не завжди буває ідеально, правда? Ви знаєте. Тому до цього треба відноситись спокійно. І з любов’ю відноситися. Треба мати повагу до великої кількості людей, які доклались до будівництва цього стадіону.

Я був присутній разом з владиками, ми молилися, щоб все було нормально. До речі, 14 листопада має бути посвята стадіону, а 15-го має бути матч. Як дасть Бог, буде все нормально. Для мене відкриттям стадіону буде матч Україна-Австрія. Тому що це футбольний стадіон, і він буде одним із найкомфортніших стадіонів Європи по перегляду футбольних матчів. Це дуже хороший, якісний проект, за який мене луплять і будуть ще лупити дуже довго, тому що… ми живемо в такій країні.

 

– Скажіть, які думки у вас, як у львів’янина і як мера Львова, виникали в той час, коли на стадіоні засвистали відеоролик з Януковичем?

– А ви були на стадіоні? Як на мене, найбільше свистали, коли показували Ющенка і Тимошенко. Щоб ви розуміли, що на стадіоні було багато гостей з України, там були різні групи людей. Одні свої емоції висловлювали при одних картинках, інші – при інших. А оскільки картинки йдуть швидко, то в тій какофонії важко зрозуміти, кого більше, кого менше.

 

– А за кого ви свистіли?

– Я не вмію свистіти.

 

– Може ногами гупали?

– Гупати ногами? Я би це робив трошки по-іншому. Я можу зрозуміти діюче керівництво держави, яке інвестує державні кошти у Львів. На Сході, якщо тобі щось добре зробили, то ти з тої самої хвилини любиш ту людину. Так? В нас не люблять людей, які дають гроші. У нас має пройти певний час, щоби ці речі усвідомити. Це якщо говорити про матеріальні речі. Є й політичний аспект – свобода слова, є демократія. Мені приємно, коли люди щиро висловлюють свої емоції. Я думаю, що ті емоції, які були на стадіоні, були щирими, і це велика наука для тих людей, які потім пишуть доповідні й циркуляри, щоб вони розуміли, що коли є мінус, то треба з нього робити плюс. А плюс треба робити добром. Лід можна розтопити тільки теплом.

 

– Який клуб гратиме на новому стадіоні?

– Стадіон державний. Виступати на ньому будуть «Карпати». Я думаю, також там мав би виступати і клуб «Львів» – друга команда, яка зараз, на превеликий жаль, грає у першій лізі.

 

– Якщо повернутись до політики, скажіть, на вашу думку, на посаді міського голови ким треба бути більше: політиком чи менеджером? І яким ви бачите своє подальше політичне життя?

– Міському голові треба бути ідеологом. Але ти мусиш мати здібності й політика, й управлінця, й менеджера. Взагалі, до того часу, як я працював міським головою, мені було цікаво займатися громадським життям, бізнесом, медіа. І коли я почав працювати міським головою, треба було про все мати поняття.

Подальші кроки які? Я сьогодні працюю міським головою. Я склав присягу на Біблії, на Конституції. Коли закінчиться моя каденція, я не знаю, тому що є вакуум в законодавстві. Не скажу на скільки років обраний: на чотири чи на п’ять. Та я буду радий працювати, якщо буде довіра. Йти сьогодні в політику? Я займаюсь тим, де я нині корисний. Я не хочу нікуди їхати зі Львова, я хочу тут постаріти. Мені тут комфортно, тут добрі люди. Нехай сюди політики приїжджають і парламент переносять до Львова.

 

– Ваш опонент на останніх виборах мера Львова, представник «Свободи» Юрій Михальчишин видав книжку «Ватра. Версія 1.0», в якій зібрано націоналістичні тексти, які він рекомендує молоді для використання у політичній боротьбі. Серед них є статті ідеологів нацизму Гебельса та Розенберга. Чому ви, як мер Львова, не винесли цю проблему на сесію міської ради? Чому немає голосу проти перефарбування львівського політикуму в коричневий колір?

– Я бачив цю книжку – він мені її подарував. Я думаю над відповіддю, тому що розумію, що ця відповідь буде мати складне продовження. Такий крок треба якісно підготувати. Але я готовий її дати.

 

– Львівяни продожують масово виїжджати у пошуках роботи за кордон. Чи бачите ви в цьому проблему? Що робить міська влада, щоб втримати людей? Чи будуть створюватися нові робочі місця?

– Міграційні процеси були, є і будуть завжди. Хоча мені дуже боляче, коли львів’яни закінчують у Львові школу з хорошими оцінками і їдуть вчитися в інші міста чи інші країни. Це боляче, та це процес, який зупинити неможливо. Треба просто бути кращим. Треба створювати кращі умови для проживання, кращі умови для життя. Тому ми максимально підтримуємо розвиток новітніх ІТ-технологій. Я буду у відрядженні в Брюсселі, де буду говорити з керівниками певних компаній, з мером Брюсселю, з іншими щодо залучення інвестицій в будівництво ІТ-ішного офісного центру у Львові. Ми робимо все в міру наших можливостей.

Якби держава нам віддала хоча б частину тих повноважень, які ми просимо, мені би було набагато простіше діяти. Мера можна в усьому звинувачувати, а для наведення порядку я мушу звертатися в ті чи інші органи. Я не маю інструментарію. Наприклад, мер польського міста має в підпорядкуванні міліцію, санстанцію, місцеву податкову, інших чиновників. В мене нічого цього не має. І в мера будь-якого іншого українського міста теж немає. В нас чомусь бояться місцевого самоврядування, хоча його не треба боятися. Його треба розвивати і підтримувати, плекати, і тоді воно витягне країну з тої кризи, яка сьогодні є.

 

Записала Марічка Паплаускайте, магістерська програма з журналістики УКУ