Культура на півтора-два кроки позаду

Оновлено: 18.09.2015

Під час 22 Форуму видавців у Львові письменники Сергій Жадан та Ірина Карпа дискутували про особливості роботи письменника (та й культури загалом) під час війни. Про те, як не перетворитись на пропагандиста, висловлювати власну точку зору і про те, чи є на Донбасі сепаратизм.

– Зараз на українському літературному ринку зявилось дуже багато книжок про війну, – каже Ірена Карпа. – Та перед тим, як їх писати, слід розуміти: все може змінитись, і той, кого сьогодні вважають героєм, згодом може стати терористом.

Ірена Карпа уклала збірку оповідань «про людей з небайдужим серцем» – «Волонтери. Мобілізація добра». Серед її авторів – Макс Кідрук, Галина Вдовиченко, Лариса Денисенко, Ірен Роздобудько, Катерина Бабкіна, Андрій Любка, Ірина Славінська та Галина Шиян. Добрим прикладом безстороннього погляду на війну вона називає збірку віршів про волонтерів Сергія Жадана.

– Сьогодні літератори можуть відігравати роль тих, хто фіксує події, таких собі письменників-літописців. Є спокуса стати на одну зі сторін, та я згоден, що вже завтра ця сторона може стати неправильною. Є небезпека мимоволі почати працювати на пропагандистську систему, тому головне – не стати її частиною, не перейти межу обєктивності, не нашкодити, –  застерігає Жадан. Він називає тему війни дуже актуальною, такою, що її не можна уникати. – Та не слід забувати про авторську відповідальність. Багато хто пише про війну з такого собі віртуального окопу. Такі автори мало чим відрізняються від тих, хто займається мародерством на Донбасі.

Ірена Карпа додає: за двадцять років люди, що не бачили теперішню війну на власні очі, радше віритимуть художнім текстам, ніж підручникам з історії України, адже «літературне слово зрозуміліше для суспільства, тоді як історія переписується під політичну владу».

На думку Жадана, зараз суспільство чекає на аналог роману російського письменника Михайла Шолохова «Тихий Дон» або «На західному фронті без змін» Ериха Марії Ремарка. Саме тому письменники прагнуть написати роман про війну, хоча цікавішим Сергієві Жадану видаються короткі форми: лірика, репортажі та поезії.

Чи потрібно, пишучи про війну, висловлювати своє особисте ставлення до сторін конфлікту? «Відстороненим бути дуже важко, майже неможливо, каже Жадан. – Є факт агресії, окупації, присутності військ іншої держави на українській території. Як іще можна писати про війну? Можна, звісно, героїзувати її, як у творах Гомера. Але до української дійсності такий підхід пристосувати важко».

Ні Карпа, ні Жадан не бачать суперечності між безстороннім письменницьким поглядом та волонтерською діяльністю. «Я допомагаю волонтерам, чим можу, бо вони для мене герої. Поширюю інформацію про потреби армії, даю гроші, скільки можу. Думаю, кожен має робити своє: хтось плести маскувальні сітки, а хтось ганяти фури. Це нас обєднує й робить народом», пояснює письменниця. «Я вважаю те, що я роблю, не участю у війні, а сприянням життю країни, формулює свою позицію Жадан. – Участь у війні беруть ті, хто тримає в руках зброю».

Він уважає, що на Донбасі не було й немає передумов для сепаратизму. «Ця концепція була інстальована, а до того були хіба що маргінальні прояви – не можна сказати, що двадцять років тому на Донбасі чекали на Росію», каже поет. За словами Жадана, треба самим розбиратись із конфліктом на сході, зокрема й у культурній площині, де нема чого чекати дій від держави. «Для держави головне – ідеологія, культура ж на півтора-два кроки позаду, констатує письменник. – Тому завдання творчих людей – зреагувати на зміни».

Данило Горлач, Андрій Сеньків