Українські медіа у політичному сенсі утверджують українську ідентичність, а в культурному – російську, – Володимир Кулик

Оновлено: 25.11.2011

Зі зростанням популярності Інтернету відбувається радикальна інтернаціоналізація медійного дискурсу, – вважає доктор політичних наук, автор дослідження «Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки» Володимир Кулик, який прочитав для студентів магістерської програми з журналістики УКУ відкриту лекцію на тему «Інтернет і національна ідентичність».

Сучасні медії мають колосальний вплив на суспільство, який не можна порівняти з жодними іншими соціальними практиками чи інститутами: церквою, родиною, школою. За словами Володимира Кулика, саме медії є основним джерелом наших знань і уявлень про віддалені події, процеси, спільноти, з якими ми не маємо безпосереднього контакту, а також виступають головним творцем наших уявлень про себе – ідентичностей.

Значний вплив медій на національну ідентичність пояснюється структурою медіаринку. «Газети, телебачення і радіо виникали як національні. Тобто медії намагаються охопити всі частини країни, але тільки своєї, і звертаються до аудиторії як частини нації, користуючись займенниками «ми» і «наш», – наголосив дослідник.

Хоча й тут можуть бути винятки. Зі слів Кулика, новини в українських медіа у політичному сенсі утверджують українську ідентичність, а в культурному – російську: «Багато газет більше пишуть про російську культуру, ніж про українську, і пишуть як про свою. Російські актори, співаки подаються як наші…»

На думку науковця, Інтернет робить цю диспропорцію відчутнішою. «Принципова відмінність Інтернету як медіа – це його інтернаціональність, а це означає для держави – неможливість контролювати велику частину комунікаційного потоку, а для громадян – можливість споживати продукти з різних країн світу і спілкуватися з людьми з різних країн світу. Іншомовні Інтернет-ресурси значно потужніші за українські. А деякі взагалі не мають аналогів, наприклад, соціальні мережі. Інтернет загалом нівелює національну ідентичність, бо відкриває багато наднаціонального», – вважає Володимир Кулик.

Попри те, що Інтернет розширює інформаційний простір, українська відкритість до світу поки що означає відкритість до Росії. Головна причина такої ситуації – мова контенту. З іншого боку, Інтернет дає унікальну нагоду практикувати українську ідентичность у спосіб, недоступний в реальному житті, наприклад, у формі міжнаціонального спілкування. «В Інтернеті можна знайти собі подібних,  або, принаймні, посперечатися з неподібними. Тобто побачити, що ми не такі, як вони, а вони не такі, як ми. А це радикально сприяє утвердженню нашої національної ідентичності», – переконаний лектор. Окрім того, в Інтернеті можна знайти практично усі перекладені українською мовою фільми чи книжки, переглянути україномовні ресурси. Як приклад Володимир Кулик навів Інтернет-видання «Історична правда», яке, на його думку, існує як потужний чинник формування української ідентичності. Врешті, Інтернет дозволяє бути членом нації тим, хто перебуває за кордоном. Для них мережа – це основна можливість підтримувати українську ідентичність на чужині.

Підсумовуючи свій виступ, науковець зазначив, що Інтернет відкриває небачений досі доступ до інтернаціональної культури і, водночас, дає змогу творити свою відмінну ідентичність.

 

Валентин Дігтяренко, магістерська програма з журналістики УКУ