Громадянська журналістика у вимірах сучасного медіапростору: питання та пропозиції

Оновлено: 28.12.2015

MediaStream із школи громадянських медіаактивістів перетворюється на простір для обговорення поточних проблем і викликів, що стоять перед журналістами і незалежними медіа, та їхнього професійного самовдосконалення. 

3–4 грудня 2015 року учасники міжнародної конференції «Громадянська журналістика у вимірах сучасного медіапростору», організованої кафедрою медіакомунікацій Українського католицького університету спільно з Deutsche Welle Akademie, говорили про нинішній стан і перспективи розвитку громадянської журналістики.

Незалежність, баланс думок та відповідальність – головні умови для розвитку суспільних медій, вважає виконавчий директор Федерації відкритих каналів (Німеччина) Юрґен Лінке. Історія розвитку та становлення громадянської журналістики в Німеччині доводить, що такий шлях є реальним. Ці твердження і визначили подальший вектор дискусій.

Тетяна Локоть, співредакторка міжнародного проекту Global Voices, каже, що шлях до громадянської журналістики відкритий для кожного. «Нашою місією є вповноважувати людей мати рівне право голосу», ‒ говорить Тетяна. І додає, що автори завжди повинні запитувати у суспільства, що відбувається, які теми є важливими, перебувати у постійному стані пошуку і генерування ідей, розуміти, що матеріал не може бути однобоким і як важливо зберігати баланс. А для заохочення авторам треба пропонувати якусь додану вартість – тренінги чи навчання.

Олександр Назаров, журналіст Hromadske.TV, підтримує думку Тетяни Локоть і наголошує: важливо не спотворювати та берегти реальність, пам’ятати, що під впливом однобокої інформації люди можуть приймати хибні рішення. «Дуже часто громадянські журналісти, маючи найкращі мотиви, впливають на ситуацію негативно. Потрібно володіти всією інформацією, не можна відгороджуватись від чогось, не можна відгороджувати людей. Бо це вже один з аспектів початку інформаційної війни»,‒ говорить він.

На думку Олександра, не існує рецепту того, як зробити цікавий сюжет, апелюючи до вічного, і при цьому не нашкодити герою. Але головне, вважає він, не робити помилок навмисно, не маніпулювати, мати внутрішнього цензора, особливо під час монтажу. Журналіст наголошує, що важливо також не залежати від влади, бізнесових груп ані фінансово, ані ідеологічно.

«Найбільша мотивація для журналіста-початківця – побачити те, як реагують на його матеріали, зокрема через поширення в соцмережах і коментарі»,переконаний Бектур Іскендер, президент та головний редактор KloopMediaFoundation (Киргизстан). Онлайн-видання «Kloop» сьогодні є 17-м за популярністю серед сайтів у країні і 5-м в рейтингу новинних сайтів. Практично весь контент видання створюють молоді медійники від 14 до 20 років. «Ми не маємо ліцензії ЗМІ, але нас акредитують у держорганах, сприймають як справжніх журналістів. Наша роль стала набагато серйознішою. З клубу дитячої журналістики ми раптом перетворилися чи не на основний ресурс у всій країні. І вирішили, що з цього моменту перестанемо називати себе громадянськими журналістами. Стали задавати тон новим форматам, що раніше не були особливо присутні в журналістиці країни. Почали текстово висвітлювати події в прямому ефірі, робити відео-трансляції. Наша редакція ставала професійнішою, при тому, що все продовжували робити підлітки», ‒ ділиться досвідом Бектур.

Прикладом, коли громадська позиція втілюється в медійний проект в Україні, став харківський проект «Накипіло». Наталія Курдюкова, директорка Харківського кризового інфоцентру, та Роман Даниленков, координатор проекту «Накипіло», розповідають, що перші ролики були зняті під час подій Майдану в Харкові. Головна ідея проекту ‒ доносити думки людей з багатьох сторін і швидко реагувати на різні події. За час існування команда «Накипіло» створила близько 400 відео, здебільшого про події в Харкові, області, збройний конфлікт на Донбасі. Ініціатори проекту відзначають велику роль довіри активістів, громадських організацій, які хочуть співпрацювати та розвивати медіа.

А в Києві до створення онлайн-журналу «Хмарочос» спонукали проблеми міста, про які неможливо мовчати такі як захаращення простору зовнішньою рекламою, хаотична забудова, МАФи, рух громадського транспорту, незаконне паркування, відсутність комфорту в переміщенні людей з особливими потребами, жінок з дитячими візочками тощо. За словами Юлії Салій, головної редакторки видання, після Майдану у суспільства з’явився запит на зміну середовища силами громади. Сьогодні активно виникають арт-кластери, організовані на території колишніх промзон, проводяться громадські обговорення. Вона зазначає: «Ми не асоціюємо себе як громадянська журналістика, хоча і зареєстровані як громадська організація. Ми намагаємось актуалізувати питання громадянського суспільства, тому і самі беремо участь в громадських слуханнях, обговореннях конкурсів і формування завдань».

Відсутність майданчика для журналістів, які пишуть про важливі проблеми, але через тиск політиків-власників не можуть їх опублікувати у власному регіональному виданні, спонукала Інститут масової інформації створити проект «Ні корупції». Координаторка ініціативи Ольга Шалайська підкреслила: «Ми хочемо підтримати людей, які хочуть системно працювати над розкриттям корупції в містах, містечках і селах. Вчимо їх писати,робимо тренінги, щоб в результаті отримати якісну журналістику. Наше завдання ‒ допомогти в тому, щоб важливу інформацію люди захотіли читати».

Закордонним досвідом реалізації медіапроекту ділилась Яна Опарій, редакторка проекту Eastbook.eu. Вона розповіла, що портал виник п’ять років тому, складався з групи студентів з України і Росії, які навчались у Варшавському університеті. Метою створення було висвітлення подій в ЄС, а також програми Східного партнерства. «Початковою аудиторією були люди, які знаходяться за кордоном. Спочатку ми писали матеріали пізнавального характеру. Поступово почали переходити на більш гострі міжнародні теми. Сьогодні, в проекті близько 50 людей, які постійно пишуть і перекладають, ми маємо можливість оплачувати їхню працю, проводимо тренінги для молодих журналістів»,  ‒ говорить Яна.

Вікторія Романюк, керівник магістерської програми з медіакомунікацій УКУ, представила дослідження про стан громадянської журналістики в Україні, здійснене спільно з DW Akademie. Воно покликане охарактеризувати стан громадянської журналістики, рівень її представленості в медіапросторі. Важливо було зрозуміти кваліфікаційні потреби, створити рекомендації для медіацентрів щодо подальшої роботи з такими фахівцями. Основним критерієм вибірки для дослідження стали медіа, організовані громадською ініціативною групою, для яких журналістика не є основною професією, фінансуються за допомогою внесків чи грантів або на волонтерських засадах та має свій веб-сайт. Було проаналізовано 180 ресурсів, що підпадали під ці характеристики. Результати дещо здивували дослідників. «У нас було стійке переконання, що ми маємо вчити людей інструментів: як знімати, писати, редагувати, показати різні можливості і технології. Але 22% опитуваних людей, написали, що хотіли би дізнатись як монетизувати контент та знайти ґрантове фінансування, як просувати у соціальних мережах (17%), як формувати стратегії та утримувати увагу аудиторії (10%).  А отримати знання інструментарію та технологій, вміння писати тексти хотіли лише 10% і 9% респондентів», ‒ говорить Вікторія Романюк.

Важливим етапом ровитку проекту стане створення платформи, що сприятиме виробництву, просуванню та обміну контентом незалежних медіа. Така база могла би надавати різні послуги, зокрема консультації щодо правових питань, а людям, які б хотіли займатись громадянською журналістикою в регіонах ‒ надавати технічну підтримку ті навіть певну фінансовоу допомогу для розвитку ресурсів.

Заключним елементом конференції стала публічна дискусія «Сценарії розвитку громадянської журналістики в Україні». Гості та учасники говорили про місію громадянської журналістики в Україні, можливості та виклики, що постають у її становленні.

На думку Тетяни Локоть, бурхливе зростання громадянської журналістики, що зараз відбувається в Україні, великою мірою зумовлене реакцією людей на кризу. Але треба думати, що буде, коли криза закінчиться та припиниться кризове фінансування. Медіаорганізаціям важливо вже зараз мислити про те, як  існувати у мирний час. Недостатньо мати навички і знати журналістські стандарти ‒ треба шукати альтернативні джерела фінансування, будувати команду та створювати умови для залучення і утримання аудиторії.  Бектур Іскендер зазначив, що якщо в Україні буде необхідність альтернативи класичним медіа, то громадянська журналістика житиме і процвітатиме незалежно від того, яке буде фінансування. На думку Ольги Шалайської, основною задачею журналістів сьогодні є підвищення медіаграмотності населення.

Оксана Дащаківська, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження» загострила увагу ще на одному серйозному виклику для громадянської журналістики – відповідальності. На її думку, люди, які хочуть подавати матеріал, мають пам’ятати правило «не нашкодь!» і бути дуже обережними. Медіаактивісти не можуть нести правову відповідальність, але мусять мати етичну. Ще одним важливим аспектом вона вважає суб’єктивність громадянської журналістики. Лише багато суб’єктивних позицій можуть дати цілісну об’єктивну картину.

Вікторія Романюк наголосила на тому, що партнерство професійної і громадянської журналістики – серйозний виклик. Потрібно бачити інший бік громадянської журналістики, намагатися наближати її до професійних меж. Варто ставити в один ряд і відповідальність, і технічні вміння, і знання стандартів, і знання контексту, і громадянський посил щось змінювати.

Підготували Анна Яценко, Вікторія Димарчук

Фото   Олександр Ласкін, Роман Скрипник

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone