Регіональні медіа про конфлікт: менше пафосу й мови ворожнечі, більше аналізу і людських історій

Оновлено: 09.04.2016

Торік, готуючись до навчально-тренінгового проекту «Медіа про конфлікти», експерти Школи журналістики Українського католицького університету провели сигнальне дослідження. Моніторинг висвітлення конфліктів і дражливих тем охопив близько 18 тисяч публікацій 12 українських регіональних видань із шести областей: Дніпропетровської, Закарпатської, Одеської, Сумської, Черкаської та Львівської. Метою аналізу публікацій різних типів (як оригінальних, так і створених із використанням матеріалів соціальних мереж,  інформагентств і офіційних повідомлень), що вийшли в онлайн-виданнях та онлайн-версіях друкованих видань протягом травня 2015 року, було визначення головних проблем та найтиповіших порушень у висвітленні проблематики, пов’язаної зі збройним конфліктом на Донбасі і окупацією Криму. Результати сигнального дослідження були опубліковані на сайті Школи журналістики УКУ

Друга хвиля дослідження проводилась протягом лютого 2016 року і охопила публікації двадцяти видань із десяти областей – Львівської, Сумської, Дніпропетровської, Черкаської, Одеської, Закарпатської, Вінницької, Волинської, Миколаївської і Харківської.

Завданням другої хвилі було, з одного боку, ширше дослідження проблем, що виникають у регіональних онлайн-видань із висвітленням дражливих тем, з іншого, оцінка динаміки ситуації. До вибірки були включені як видання, вже аналізовані під час сигнального дослідження («Данкор», «Думская», «ПроЗахід»), так і нові видання з регіонів, охоплених першим моніторингом. Таким чином специфіка редакційної політики та формату окремих видань якщо й впливала на загальні тенденції, виявлені дослідженням, то не була визначальною. Серед видань є як ті, що приділяють багато уваги темам, пов’язаним із українсько-російським конфліктом і його наслідками, так і ті, у поле зору яких ці теми потрапляють зрідка; є як суто онлайн-видання, так і ресурси, що мають друковану або телевізійну версію.

Кількісні показники

І загальна кількість, і частка матеріалів, які стосуються конфлікту на Донбасі, ситуації в окупованому Криму та тем, пов’язаних із цим, у порівнянні з травнем 2015 року зменшилась.

видання область загалом публікацій публікацій на дражливі теми %
expres.ua Львівська 2534 195 7,6%
Zaxid.net Львівська 2783 259 9,3%
Данкор Сумська 893 19 2,1%
Новини Сум Сумська 202 3 1,4%
Днепр вечерний Дніпропетровська 1231 67 5,4%
І Криворізький Дніпропетровська 450 28 6,2%
Нова доба Черкаська 763 44 5,7%
Вікка Черкаська 1027 58 5,6%
Репортер Одеська 519 14 2,6%
Думская Одеська 643 35 5,4%
ПроЗахід Закарпатська 1388 125 9%
Закарпаття Закарпатська 1424 98 6,9%
20 хвилин Вінницька 832 40 4,8%
Власно Вінницька 496 74 14,9%
Волинь-ньюз Волинська 1320 118 8,9%
Волинь Пост Волинська 1366 92 6,7%
Преступности.нет Миколаївська 1951 144 7,4%
Подробности Миколаївська 585 32 5,5%
Городской дозор Харківська 887 32 3,6%
АТН Харківська 1930 201 10,4%
разом 23224 1678 7,2%

Якщо у травні на 18 тисяч публікацій припадало 1650 таких, що стосуються цільових груп та тем, то у лютому 2016 року на 23 тисячі публікацій – 1678, що становить відповідно 9,2 і 7,2%.

23,9% від загального числа цих повідомлень становлять такі, що стосуються перебігу бойових дій у Донецькій та Луганській області. 19,2% – ситуації на окупованих територіях Донеччини, Луганщини та Криму. 10,8% – прав учасників бойових дій, їх реабілітації тощо. 6,5% – роботи волонтерів, що підтримують армію та переселенців. 6,2% – вимушених переселенців із зони конфлікту та окупованих територій. 4,7% – мобілізації. 28% повідомлень не належать до жодної з цих категорій, але стосуються конфлікту чи його наслідків прямо або опосередковано.

Результати другого дослідження підтвердили висновок, зроблений авторами з першого: увага до тем, пов’язаних із російсько-українським конфліктом та його наслідками, залежить більшою мірою від редакційної політики кожного окремого видання, ніж від специфіки регіону. До прикладу, частка матеріалів, присвячених переселенцям та їхнім проблемам, у новинах харківського АТН майже вдвічі нижча за середній показник, хоча Харківщина – перший за кількістю вимушених переселенців регіон після вільних Донеччини й Луганщини, і проблеми цієї категорії громадян для області є дуже актуальними. Натомість, у волиньких або закарпатських виданнях матеріалів про переселенців більше, хоча в цих регіонах мешкає в десять разів менше вимушено переміщених осіб, аніж на Харківщині. Те саме стосується близькості до зони бойових дій: львівські медіа, що потрапили до вибірки, приділяють обстрілам і втратам більше уваги, ніж, наприклад, харківські або дніпропетровські.

Методологія якісно-кількісного аналізу медійного дискурсу заснована на рекомендаціях для журналістів щодо висвітлення збройних конфліктів і дражливих тем, розроблених громадськими організаціями «Інтерньюз-Україна», «Телекритика» та «Інститут масової інформації». Було використано довідник «Мова ворожнечі та ЗМІ: міжнародні стандарти і підходи», виданий проектом «Без кордонів» та ГО «Центр Соціальна дія». Також автори узгодили свої підходи з методологією моніторингу конфліктної чутливості, який проводиться громадською організацією «Телекритика» з листопада 2015 року й охоплює новини регіональних телеканалів.

 

Лексика і термінологія

З часу публікації результатів сигнального моніторингу в інформаційному просторі країни відбулося кілька відкритих дискусій про термінологію та журналістські стандарти у висвітленні подій та тем, пов’язаних із конфліктом на Донбасі. Зокрема, дискусія навколо майстер-класу Анастасії Станко у Школі журналістики УКУ, критика матеріалу Ірини Андрейців на MediaSapiens тощо. Аналізуючи інформаційні матеріали, ми виходимо з того, що нормою для них є добір нейтральної лексики, відмова від емоційно забарвлених, агресивних формулювань і навпаки – героїзації, пафосного уславлення воїнів. А також ретельне дотримання стандартів інформаційної журналістики, одним із яких є відокремлення фактів від коментарів.

Порушення принципу конфліктно нейтральної лексики трапляються в більшості з аналізованих видань. Особливо багато їх у виданнях, що посідають виразну пасіонарно-патріотичну позицію. До прикладу, заголовки львівського «Експресу»: «Посіпаки ватажка бойовиків “ЛНР” розповіли про бізнесові успіхи його родини», «Біженці з Донбасу віддячили Росії, навмисно підпаливши будинок, з якого їх планували відселити», «Штаб АТО: Кремлівські найманці активізувались на всій лінії фронту», «Кремлівські найманці перетворюють цей клаптик української землі на випалену пустелю», «Погана новина для українських “ватників”: заборонено їхні улюблені канали», «Біженці-чоловіки не реєструються на новому місці, бо бояться, що їх мобілізують», «Нове “міністерство” у фейковій “ДНР” очолив екс-регіонал».

Подібних прикладів, утім, у лютому 2016-го виявлено менше, ніж у травні 2015-го – можливо, дається взнаки вплив публічних дискусій про стандарти. Є серед досліджених видань і такі, що використовують здебільшого нейтральну термінологію: Zaxid.net, «Городоской дозор», АТН, «Волинські новини». Позаяк усі аналізовані медіа використовують повністю або частково скопійовані чужі публікації, говорити про послідовне дотримання стандартів тут важко – радше про тенденцію чи відсутність масових порушень.

Словом «герой» подекуди означують не лише учасників бойових дій, що скоїли видатні вчинки, а й будь-яких загиблих. До прикладу, Sumy Post: «Сегодня с. Жовтневое (Белопольский р-н) в местной школе торжественно открыли мемориальную доску имени погибшего в АТО выпускнику 1999 года Сергея Куценко. Он погиб, защищая на востоке государства территориальную целостность и независимость Украины. В мероприятии приняли участие родители и родные героя, его собратья, одноклассники, учителя, ученики школы, руководство Белопольского района». Нижче зазначені обставини смерті Сергія Куценка: «Он погиб 3 сентября 2014 года, когда снаряды «Смерчи» накрыли 9-ю батарею 27-го Сумского реактивного артполка». Аналогічна публікація, але про іншого загиблого, в сумському ж виданні «Данкор»: «Герой в прошлом году в ходе боев в зоне АТО подорвался на мине и умер от полученных ранений. Это случилось 10 февраля 2015 года. На тот момент земляку было только 33 года. Алексея Марченко посмертно награжден орденом «За мужество» III степени».

У багатьох випадках термінологія російської та сепаратистської пропаганди (ополченці, ДНР, ЛНР, гуманітарний конвой) зберігається, а дистанціювання від неї відбувається за допомогою додатку «так званий» (рідше – «фейковий», наприклад, «Нове “міністерство” у фейковій “ДНР” очолив екс-регіонал» в «Експресі») або ж лапок. Миколаївське видання «Преступности.нет» нарочито пише слово «Новороссия» з маленької літери. Зауважмо, що такий спосіб дістанціювання зовсім не гарантує, що журналіст не транслюватиме своїй аудиторії меседжів та підтекстів, вигідних для російської чи сепаратистської пропаганди.

 

Мова ворожнечі й дегуманізація

Прикладів мови ворожнечі було виявлено менше, ніж під час сигнального дослідження, й зазвичай у суб’єктивних дописах (блогових постах, колонках) або цитатах із соціальних мереж.

Найчастіше відверта мова ворожнечі використовується в колумністичних дописах, як, наприклад, у матеріалі «Подаруночки з Черкас стали справжньою нагородою бійцям АТО» черкаського видання «Вікка»: «Сьогодні зранку сєпари мовчали – зализували рани – наші бійці врубили вогонь у відповідь. У орків погоріли склади і була робота для майстрів соснових макєнтошів. Радіти смертям не можна …. Та що залишається робити! Тому сьогоднішні подаруночки з Черкас стали справжньою нагородою нашим бійцям. Хлопці низько кланялись і дякували, що не забуваємо».

Ще один приклад із миколаївського «Преступности.нет»: «И тут я понимаю, что имею дело с ярым сепаратистом, открыто поддерживающим аннексию Крыма, убийство украинских солдат на Донбассе и обожающего путина и россию. Меня немного удивило желание этого индивидуума со мной общаться, о чем я ему сообщил. Но его ответ меня удивил еще больше – он собирает на меня информацию. Как я понимаю – для очередного расстрельного списка Новоотброссии в которые меня постоянно заносят. Ладно, думаю, чего с него взять и забанил его к черту» (це не єдиний подібний приклад у цьому виданні).

Зверхній і знущальний тон можна побачити і в публікаціях черкаського видання «Вікка»: «На 9 травня 2016 року в так званій “ДНР” знову заплановано розкочегарити старовинний паровоз, який, як і торік, проголосять “поєздом Пабєди”, пише “Козацький край”. У 2015-у ця акція сепаратистів зганьбилася тим, що як виявилося, “равєснік русской Пабєди” паровоз Ер 775-07, задіяний для маскарадного пробігу між окупованими районами Донеччини і Луганщини, був виготовлений не тільки через 10 років після закінчення Другої світової війни, так ще й не в СРСР, а в Угорщині». І далі: «Від проукраїнських блогерів в Інтернеті з’являлася інформація про те, що сепаратисти пробували вивезти до Росії найцінніший “паровоз-танк” з музейної колекції, і вже розпиляли на металобрухт два паровози з Донецького музею – проте які саме, наразі невідомо. Директор музею ще зовсім недавно жив на підконтрольній Україні території і їздив щодня зі своєї станції з дивовижною назвою Скотовата на роботу в “ДНР”. У останньому своєму інтерв’ю російській “Комсомолці” пан директор знову розповідав про те, що “коллєкція собрана Донєцком по крупіцах” і що її вимагає повернути українське Мінкультури. Після удару, нанесеного історії паровозної техніки на Черкащині у 2010-11 роках, в нашій області від неї не лишилося майже “ні крупіци” – тільки пару недіючих паровозів на постаментах…». Втім, у порівнянні з прикладами, які траплялись у колумністиці та блогах регіональних онлайн-видань 2015 року, це беззубий сарказм.

 

Джерела та перевірка інформації

Оригінальні матеріали, створені журналістами із власноруч зібраних фактів і коментарів, становлять меншість у всіх аналізованих виданнях, а в деяких майже повністю відсутні. Здебільшого такі матеріали стосуються волонтерів, переселенців, загиблих, поранених та бійців у тилу. Випадки, коли інформація про ситуацію в зоні бойових дій подається з посиланням на власні джерела,  є поодинокими: тут регіональні медіа цілковито залежні від прес-служб.

Серед матеріалів, що стосуються дражливих тем, є чимало передруків прес-релізів та офіційних повідомлень, зроблених подекуди без змін і доповнень. Так, матеріал «Семья киборга «Севера» собирает документы для получения соответствующего статуса» видання Sumy Post має підпис «информационная референтура НВР “Правый сектор” Сумщины». Обмежившись бекґраундом, наведеним у прес-релізі, видання не дало своїм читачам достатньої інформації, необхідної для розуміння контексту та передісторії повідомлення, а отже, і його змісту. В одеському виданні «Репортер» із чотирнадцятьох проаналізованих матеріалів жоден не є цілком оригінальним та взятим із власних джерел – здебільшого використані офіційні прес-релізи, рідше офіційні заяви на брифінгах. «Городской дозор» повідомляє навіть про вочевидь «репортажні»  події – наприклад, акт вандалізму, спрямований проти загиблих під час теракту 22 лютого 2015 року  в Харкові – з посиланням та використанням матеріалів офіційних органів.

Слід констатувати, що фільтри, покликані відсіювати підозрілі матеріали, у частини видань налаштовані геть кепсько. Прикладом є публікація луцького ресурсу «ВолиньPost» «Терористи закликають 14-у бригаду здатися добровільно». «Прямо пропорційно зростанню кількості дезертирів з лав ополчення, зростає і кількість інформаторів на окупованих територіях», – ідеться в ній. (Зауважмо, що пропагандистський кремлівський термін «ополчення» волинські журналісти використовують так, неначе він коректний.) І далі: «Про це повідомляє replyua.net з посиланням на блогера Дениса П’ятигорця.  Він зазначив, що зараз стало дуже популярним здавати позиції терористів в обмін на імунітет від кримінального переслідування або фінансову винагороду. Істотно зросла кількість перебіжчиків, причому цифри, що вказуються в пресі, в кілька разів менші від реальної кількості. Про них воліють мовчати, тому що вони надають дані контррозвідці. Джерело намагаються не компрометувати, тому до останнього його тримають в секреті. А терористичне телебачення постійно транслює ролики, в яких бойовики пропонують українським військовослужбовцям з 14-ї бригади здатися добровільно. Пильною увагою 14-а бригада користується тому, що за останні місяці знищила найбільшу кількість терористів, пояснив П’ятигорець». Денис П’ятигорець – запорізький політик, колишній регіонал, чия компетентність щодо теми, якій присвячена новина, викликає запитання. Як і достовірність та цінність цієї інформації як матеріалу саме для інформаційного повідомлення, адже невідомо, якими джерелами користувався П’ятигорець і чи не спотворив він інформацію, переказуючи її у своєму блоговому дописі.

Зауважмо, що інший матеріал цього ж видання («Військовий експерт озвучив, як повернути Крим») являє собою переказ процитованого «Обозревателем» коментаря «військового експерта» Павла Рудякова про те, як Україні повернути Крим. Рудяков – маловідомий персонаж, але достатнього того, що він 22 лютого 2014 року в Москві в ефірі «Первого канала» закликав українську владу знищити Майдан.

 

Інформація з соцмереж

Результати дослідження підтверджують спостереження експертів Інституту демократії імені Пилипа Орлика: значення соціальних мереж як первинного джерела інформації, яка не потребує верифікаці і може бути оприлюднена як є, для регіональних ЗМІ зростає.

Загалом можна констатувати, що більшість аналізованих видань не розрізняють інформацію з офіційних (?) сторінок у соціальних мережах та власне офіційну інформацію. До прикладу, львівське видання Zaxid.net вільно використовує дописи на сторінках прес-центрів антитерористичного центру та інших органів. «ВолиньPost» повідомляє, що «Урал із бійцями АТО підірвався на міні, дивом ніхто не загинув», із посиланням на Facebook-сторінку підрозділу, яка на цю мить уже видалена. В умовах війни інформація, яку необачно розповсюджують військові з передової у соцмережах, може виявитись не лише фейком, а – ще гірше – військовою таємницею.

«Експрес» у матеріалі «Прихильник сепаратистів очолив “морських котиків” України» використовує лише одне джерело – допис волонтера у Facebook; порушуючи стандарти інформаційної журналістики, видання не дає обвинуваченому в сепаратизмі військовому можливості виправдатись. А вінницьке видання «Власно», говорячи про смерть військового на київському вокзалі в матеріалі «Волонтери кажуть, що смерть вінницького АТОвця на київському вокзалі не випадкова», називає джерелом інформації про цю подію соціальні мережі.

Унікальною сумішшю мови ворожнечі, упереджень та порушень стандартів інформаційної журналістики є матеріал сайту «Експрес» «”ДНР” в шоці: їх бойовики-“орденоносці” виявилися “збоченцями-содомітами”»: «У так званій “ДНР” розгорівся скандал. В лавах так званої “армії” виявили представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Про це пишуть користувачі сепаратистської спільноти “Стаханов. народное ополчение” ВКонтакте. За даними користувачів, геї-терористи воювали в рядах 5-ї окремої мотострілкової бригади “Оплот”. “З великим сумом повідомляємо, що в лави героїчних захисників “республіки” затесалися содоміти”, — з відчаєм написали сепаратисти. Також у повідомленні сказано, що цих чоловіків позбавлять звань і нагород і з ганьбою виженуть з “армії” терористів». Єдиним джерелом цієї публікації є сторінка в російській соціальній мережі «Вконтакте». Немає ознак того, що автори новини перевірили автентичність цієї сторінки або зробили бодай щось, аби отримати підтвердження інформації (яка, найімовірніше, є пропагандистським фейком).

Миколаївське видання «Подробности» пише про ситуацію на полігоні Широкий Лан («Условия жизни на николаевском полигоне “Широкий Лан” улучшились, но грязь все равно непроходимая (ФОТО)»), використовуючи лише одне джерело – сторінку волонтерки Ірини Абрамової. При цьому в матеріалі відтворено не лише факти, озвучені Абрамовою, а й доволі різкі оцінки цілого оборонного відомства: «Нет, наверное, я неправильно выразилась, хаос начинает помаленьку трансформироваться в систему взаимодействия. Взаимодействия различных армейских структур, взаимодействия подразделений в бригаде. Выстраивается вертикаль. Да-да, с помощью всех оперативных командований начинает выстраиваться. Многие начинают понимать свои функциональные обязанности, которые заключаются не только в «построении» бойцов, но и в обеспечении жизнедеятельности подразделений и бригады в целом. И главное, никогда не забывать, что самое ценное – это люди, особенно те, которые нас всех защищают». Відповідно до стандартів інформаційної журналістики, військове керівництво має в цьому випадку право відповісти на критику, та й експертність самої Абрамової під питанням. Інший матеріал цього видання на ту ж тему – «За ситуацию на николаевском Широком Лане наказано высшее командование ВСУ» – повністю складається з допису функціонера партії «Блок Петра Порошенка» Юрія Бірюкова.

Сумнівну достовірність має матеріал Zaxid.net «В «ДНР» замість зарплати почали видавати талони на їжу» із посиланням на сторінку «Надюшка Панченко» у соціальній мережі «Вконтакте». Зауважмо, що сама Надія Панченко, несподівано опинившись у центрі уваги, згодом поширила інформацію, що допис про талони на їжу є фейком. Поза тим, новина не була спростована або видалена з сайту.

Використання інформації з соціальних мереж для частини видань є такою собі індульгенцією для того, щоб пропускати в інформаційні матеріали мову ворожнечі, емоційно заряджені оцінкові судження. «Зиндан для аватаров. Выкопал один такой себе яму, поселился в ней. Закрыли. Смотрят, а он на следующий день опять в го*но. В яме. И на следующий. Оказалось, пока копал яму – закопал себе там еще и водки. Чтобы лучше сиделось», – цитата волонтера Романа Сініцина, наведена в новині під заголовком «Волонтер показал, как бойцы ВСУ борются с «аватарами»  миколаївського видання «Преступности.нет». Матеріал проілюстрований фото принижених людей з обличчями, розмальованими зеленою фарбою. Показово, що журналісти не спробували перевірити, наскільки описана практика відповідає статуту й закону, натомість навели в кінці матеріалу довідку про етимологію слова «зіндан».

А квінтесенцією проблеми використання матеріалів із соцмереж є публікація «Днепра вечернего» «Сегодня в Днепропетровске встречают героев, вырвавшихся из плена». Її текст має такий вигляд: «Об этом в Фэйсбуке сообщила советник днепропетровского губернатора Татьяна Губа.

– Друзі ! За вашим проханням інформую : сьогодні приблизно з 17 до 18 ми зустрічаємо в ОДА наших Героїв звільнених з полону. Кирпиченко Вадим і Макух Олександр мешканці м. Дніпропетровськ. Уточнений час опублікую додатково. Героям Слава!». Це неконкретне повідомлення згодом так і не було уточнене виданням.

 

Використання дражливих тем для піару та прихованої реклами

Виразно посилилась тенденція використання допомоги учасникам бойових дій, постраждалим від конфлікту та переселенцям із метою політичного піару. До прикладу, в публікації одеського видання «Репортер» «Два воина АТО получили в Одессе квартиры» центральним персонажем є міський голова Одеси Геннадій Труханов, і двічі опубліковане одне й те саме фото, на якому мер тисне військовому руку. «После голосования взял слово мэр Одесского горсовета Геннадий Труханов. “Наши с вами поступки и политические заявления – это всего лишь часть работы, той, которую должна делать горвласть…”, – отметил он, после чего сообщил, что от города двум воинам АТО вручат две квартиры», йдеться в матеріалі.

Зауважмо, що позитивна новина про подаровані квартири є своєрідним «паротягом» для іншої події, яка відбулась на сесії: «Сегодня, 3 февраля, в ходе сессии Одесского городского совета депутаты проголосовали за Меморандум о позиции депутатов VІІ созыва в отношении временной оккупации Крыма, боевых действий на востоке Украины и иных посягательств на территориальную целостность Украины». Саме з цієї інформації починається публікація, хоча про зміст меморандуму ані слова – вочевидь ця тема є незручною для «Репортера», хоча й замовчувати її повністю видання не ризикнуло.

Харківське видання «Городской дозор», що належить міському голові Геннадію Кернесу, використовує матеріали про переселенців для піару його політичної сили – партії «Відродження». До прикладу, матеріал «Партия «Відродження» призывает Минсоцполитики не требовать от переселенцев продление справки», «Владимир Скоробагач: Мы не позволим нарушать права переселенцев в Харькове и области» (ці два повідомлення містять практично одну й ту саму інформацію), «Семьи погибших воинов АТО получили 100% льготу на оплату ЖКХ услуг» (у цьому повідомленні ухвалення рішення про пільгу приписане виключно «Відродженню», про інші політичні сили згадок немає). Кілька подібних матеріалів було також виявлено у виданні «Перший Криворізький», що повідомляє про паркетні заходи з ушанування та нагородження бійців із посиланням на прес-службу міськвиконкому та рясно цитує мера міста Юрія Вілкула: «Вы – люди с настоящим, криворожским характером, вы верны присяге и достойно выполняли свой воинский долг, защищая мир. Спасибо вам за ваш подвиг, и знайте – город всегда окажет вам помощь и поддержку», – такие слова были сказаны сегодня во время встречи городских властей с криворожскими военнослужащими и волонтерами в стенах горисполкома».

Трапляються приклади відвертої політичної джинси. В одеському виданні «Думская» подібні матеріали публікуються з позначкою «политика» в заголовку. Наприклад: «Котовская ячейка партии «Солидарность» Блок Петра Порошенко организовала благотворительную акцию «Рисунок солдатам». Акция прошла в детской городской библиотеке. «Тысячи украинских мужчин оставили семьи, мирные занятия ради возвращения мира и спокойствия в каждый дом. И в такое непростое для Украины время мы стараемся помогать нашим бойцам не только материально, но и духовно», — говорит руководитель Котовской ячейки партии «Солидарность» Блок Петра Порошенко Татьяна Понепалюк». Матеріал проілюстрований дитячими малюнками з прапорцями «Солідарності».

 

Скандалізація

Окрім позитивного піару комерційних та політичних структур, трапляються випадки, коли інформаційні приводи, пов’язані з цільовими групами, конфліктом та його наслідками, використовують задля політичної боротьби або привертання уваги. До прикладу, заголовок новини миколаївського видання «Подробности» «Семьям николаевцев, погибших в АТО, хотят выплачивать по 500 гривен ежемесячно. Депутаты против» є маніпулятивним: читаючи текст, розуміємо, що місцева рада не погоджується з сумою, вважаючи її занадто малою.

У тому ж виданні матеріал із заголовком «Спецназ и БТР для НАБУ вызвал широкий резонанс в соцсетях : всем интересно, кого будут уничтожать танками (ФОТО)» являє собою компіляцію з дописів користувачів соцмереж, які обговорюють техніку, яку отримали антикорупційні спецпризначенці, та пропонують свої версії, здебільшого іронічні. Проте до самого Антикорупційного бюро по роз’яснення, для чого потрібні БТР, журналісти не звернулись.

Матеріал «Секс-туризм в зону АТО, або Зворотний бік кохання на тлі війни» авторства Ірини Коваль у черкаській «Новій добі», на відміну від ґрунтовного матеріалу журналу «Новое время» про проституцію в зоні конфлікту, написаний із чужих слів, без власних достовірних джерел, наче конспект пліток про чуже особисте життя. Складається враження, що мета його написання – налякати жінок, чиї чоловіки служать на Донбасі.

У цьому ж виданні в новині «Міський голова зустрівся з сім’ями загиблих учасників АТО» мер використовує тему переселенців та учасників бойових дій для критики політичних опонентів і самопіару: «Життя доводить, що пам’ять коротка. Особливо у деяких міських обранців, які не голосують, за те, аби, приміром, виділити гроші на підтримку переселенців. Хоча ті – не з доброї волі залишили свої домівки та подались шукати прихистку у інших регіонах України. Тоді як черкаські захисники з тисячами своїх земляків з усіх куточків нашої держави стали на захист її цілісності у зоні АТО. Напевно, дехто з депутатів, живе у «паралельній реальності», не бажаючи розуміти усієї серйозності та жахіть подій, які відбуваються на Сході України. Зі свого боку, я робитиму все можливе, аби наші військові, їх родини, а також сім’ї вимушених переселенців отримали належне вшанування, підтримку та захист від міської влади». Автори матеріалу, порушуючи стандарти інформаційної журналістики, не дають бекґраунду, який пояснив би, кого має на увазі мер Черкас, і не надають цим людям слова у відповідь на критику.

Сумнівну інформаційну цінність має публікація «Преступности.нет» «В Мариуполе мужчина выдавал себя за бойца «Азова», чтобы «ускорить знакомство» с девушками». Те саме стосується новини «Кровь на стенах, клок волос и расстрельная камера, – жители Дружковки показали комнату пыток боевиков»: вона не має реального інформаційного приводу, проте заголовок, безперечно, притягне читачів. У цьому ж виданні бачимо заголовок «Идея «новороссии» на Донбассе пох*рена полностью, – нацист из РФ, воевавший за террористов» (матеріал републікований із сайту «Четверта влада»).

Черкаська «Вікка» скандалізує ситуацію з поверненням вулиці, перейменованої на честь загиблого бійця, назви «Радянська»: «Незважаючи на закон “Про декомунізацію”, у Червоній Слободі вулиці, перейменованій на честь загиблого “айдарівця” Іллі Іделя, повернули стару назву “Радянська”. Про це повідомляє у Facebook громадський діяч, боєць “Айдару” Олег Островський». Матеріал починається з емоційної цитати з соцмережі, тоді як причину перейменування – рішення суду за зверненням секретаря сільської ради – автори розкривають лише під кінець.

 

Пафос, героїзація і паркет

Разом із «паркетною» стилістикою висвітлення офіційних заходів пафосний тон матеріалів про загиблих, поранених, учасників бойових дій, волонтерів тощо є спадщиною радянської журналістики, притаманною частині аналізованих видань. Часто найбільш насичені пафосом матеріали виявляються передруками з районних та обласних газет.

«Найстрашніше лихо – війна, що невимовно боляче, безповоротно забирає людські життя. Чорні звістки про загибель учасників АТО – справжніх патріотів своєї Батьківщини, не оминули й село Косарі. Василь Воропай – це герой України і герой Черкащини. Цей чоловік – справжній у своїй суті, він мужній, і він патріот. Він побачив, що Україна в небезпеці, і що саме на Сході зараз вирішується її доля. Він не злякався, пішов від громади села захищати рідний край, український народ, щоб на рідній землі панував мир та спокій», – так починається матеріал черкаської «Нової доби» «У Косарях відкрили меморіальну дошку загиблому воїну АТО». Авторка тексту Ірина Скорик виділила на пояснення, за яких обставин загинув Василь Воропай, лише одне речення, а про те, ким він був за мирного життя, не згадала взагалі. Натомість, у матеріалі зазначено, що «На церемонії відкриття були присутні голова районної ради Сергій Сундуков, депутат обласної ради Сергій Воронов, жителі села Косарі. Заходи продовжилися у актовому залі загальноосвітньої школи. Учасники хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблого». Стилістика некрологів радянських газет часто-густо трапляється в матеріалах про вшанування загиблих або живих учасників бойових дій. До прикладу, в такому ж стилі витриманий матеріал «Нової доби» «Черкаським АТОвцям вручили відзнаки», його головним героєм є міський голова Черкас.

Черкаська ж «Вікка» майже щодня публікує матеріали, що складаються з загальних фраз про певну подію та неінформативних фото, на яких час від часу фігурують люди в камуфляжі: «Розповідаючи про будні військової служби, Олександр Кутній продемонстрував світлини, що ілюструють армійське життя. У рамках зустрічі юні патріоти мали нагоду задати запитання очевидцю тих подій».

Ужгородське видання «ПроЗахід» публікує в новинах мініатюри з сайту Міністерства оборони – портрети військових із анотаціями на зразок: «Захисник України – це не лише яскрава зовнішність. Усі маємо “у серці те, що не вмирає” – любов до матері, родини, батьківщини. Любов додає сили і твердості до харизми захисників України, які захищають державу від поширення пухлини сепаратизму і тероризму. Любов робить нас непереможними. З любов’ю ми і переможемо». Це анотація до фото, підписаного «Павук»; вона не несе жодної інформації, що могла б схарактеризувати конкретного бійця. А твердження, що всім військовим притаманна любов до Батьківщини, є вочевидь хибним узагальненням.

Пафосний тон матеріалу «Преступности.нет» ««Ветераны всех войн объединяйтесь», – николаевские афганцы просили друг друга помогать участникам АТО» про святкування річниці виведення радянських військ з Афганістану заважає зрозуміти головний посил, а дослівне розшифрування розлогих цитат – зміст сказаного. «Окончание войны, это всегда праздник, но немножко грустный, потому что пацанов теряем мы на войне. Очень большая просьба у меня есть к вам. Сейчас (из АТО – ред.) возвращаются молодые пацаны такие же, как с Афгана пришли вы все. Давайте отбросим все политические амбиции, отбросим вопросы о том, кто больше воин. Поймите, пацаны, кроме своих ран, болячек и проблем нам делить нечего. Поэтому давайте объединимся и подставим плечо пацанам. Потому что не за горами пройдет время и вот этот штандарт 40-й армии будут нести они. Точно также пройдет время и знамя Победы понесем мы. Поэтому давайте объединяться», – цитує видання учасника офіційного заходу, зазначаючи, що зала зустріла його репліку оплесками.

 

Ситуація на окупованих територіях

Три головні джерела інформації про життя та події в окупації – українські офіційні органи, зокрема служба розвідки (щодо достовірності повідомлень якої є очевидні сумніви) та прес-центри АТЦ, Міноборони, РНБОУ тощо; російські медіа – як ліберальні, так і прокремлівські; сепаратистські медіа та сторінки в соціальних мережах.

Чемпіоном із висвітлення подій у Криму та в окупованій частині Донбсу є львівський сайт «Експрес» – третина його публікацій конфліктної тематики присвячена саме цим територіям. Здебільшого джерелами цих публікацій є повідомлення українських медіа – «Радіо Свобода», «Крим. Реалії», «Преса України», УНІАН, «Новое время», 112 канал тощо; рідше – офіційні органи влади. Складається враження, що видання навмисно добирає негативні інформаційні приводи, щоб продемонструвати безвихідь та невпинне погіршення ситуації на окупованих територіях.

Подекуди достовірність матеріалів викликає сумніви: наприклад, новина «На окупованому півострові кримських татар масово призивають до російської армії» подана з посиланням на «Українську правду», яка, у свою чергу, посилається на ресурс «15 хвилин».  Однак в оригіналі повідомлення на сайті «15 хвилин» немає жодних доказів масовості – є лише одна повістка, яку отримав кримський татарин, та голослівне твердження, що мобілізація є масовою.

Доволі часто джерелами інформації про події на окупованих територіях є ліберальні російські ЗМІ, такі як «Дождь» або «Новая газета». Поменшало публікацій із посиланням на кремлівські та сепаратистські ЗМІ. Проте вони досі трапляються, часто із недостовірними посиланнями: наприклад, матеріал «В террористической «ДНР» дети будут учиться по букварю с Моторолой и Путиным» сайту «Преступности.нет» містить посилання «Об этом сообщает «24 канал» со ссылкой на сепаратистские СМИ». В оригінальній публікації сайту «24» немає гіперпосилання, проте одного погляду на фото «букваря» достатньо, щоб зрозуміти: це сатиричний фейк.

Це саме видання, висвітлюючи наслідки рішення суду залишити на волі трьох проросійських активістів (««Они продолжат борьбу», – террористы «ДНР/ЛНР» о своих николаевских пособниках, которых судья отказался арестовать»), не лише посилаються на заяву сепаратистів зі сторінки «Вести Новороссии» у соцільній мережі «Вконтакте», а й публікують повний текст заяви, у такий спосіб значно розширюючи її аудиторію. Цікаво, що в наступній публікації про цю історію – «Губернатор Николаевщины устроит судьям, отпускающим на волю пособников боевиков, встречу с семьями погибших в АТО солдат» – наведено розлогу емоційну цитату голови Миколаївської ОДА Вадима Мерікова, який ставить під сумнів справедливість суду й моральні якості суддів. Зауважмо, що заголовок є дещо маніпулятивним: Меріков не обіцяє, а припускає можливість запрошення суддів на зустріч: «Наверное, я впредь буду приглашать на встречи с родственниками погибших военнослужащих, с раненными ребятами этих «европейских судей» – пускай посмотрят им в глаза и расскажут о «европейских нормах». Думаю, результат будет». Позиції суду чи захисту в матеріалі немає, а джерелом є фейсбук-сторінка голови ОДА.

В іншому випадку «Преступности.нет» републікувало матеріал «В оккупированной Макеевке мужчина бросил гранату в «маршрутку» – погибло два человека» із сайту «Четверта влада», який, у свою чергу, користується виключно інформацією неназваних користувачів соцмереж («пишут очевидцы в соцсети»). Джерелом матеріалу цього ж видання під заголовком «Террористы «ДНР» приговорили к смертной казни казака, который за отказ в интиме расстрелял из Стечкина двух девушек» є російська газета «Московский комсомолец». Проте з матеріалу «Стало известно имя казака, получившего смертный приговор в ДНР», який використали миколаївські журналісти, стає зрозумілим, що ексклюзивною інформацією російська газета не володіє, а лише «співставила» слова різних людей із публікацій інших видань.

Луцьке видання «ВолиньPost» із некоректним заголовком «Як живеться на окупованій території ДНР і ЛНР. ФОТО» публікує величезний фоторепортаж російського блогера Антона Кротова, який їздив на окуповані території Луганщини й Донеччини читати лекції. Зауважмо, що жодне з аналізованих видань – зокрема й ті, що особливо зацікавлені в ситуації на окупованих територіях і охоче публікують чужі новини про них, – не намагається ані знайти власні джерела в окупації, ані перевірити інформацію в можливих очевидців. Учасники тренінгів у межах проекту «Медіа про конфлікти» в розмовах з авторами дослідження підтверджували, що не комунікують із джерелами інформації на окупованих територіях, а достовірність повідомлення часто оцінюють інтуїтивно.

 

Життя та проблеми переселенців

Як і раніше, матеріалів, спрямованих безпосередньо на дискредитацію чи роздмухування ворожнечі щодо переселенців, у регіональних ЗМІ майже немає – на відміну від соціальних мереж, де їх не бракує. Проте трапляються випадки, коли видання розставляють акценти, натякаючи на асоціальність переселенців. Наприклад, матеріал харківського сайту «Городской дозор» «Гости из Донецка надругались над стелой погибшим во время теракта возле Дворца спорта»: із тексту стає зрозумілим, що донецьке походження мав лише один вісімнадцятирічний зловмисник, якого затримали, тоді як про іншого не відомо нічого. Наголос на Донецьку несе недвозначний підтекст: мовляв, саме це спричинило акт вандалізму. Втім, заради справедливості слід зазначити, що цей акцент був поставлений у поліцейському прес-релізі, з якого зроблена новина.

Миколаївське видання «Преступности.нет», розповідаючи на позір суто кримінальну історію в матеріалі «В Одессе «цыгане-беженцы» угрожали врачу расправой из-за смерти их барона», резюмує: «По информации «Преступности.НЕТ», представители ромской диаспоры являются беженцами из оккупированной Матвеевки» (Матвіївка – село на Луганщині з населенням приблизно 200 осіб; імовірно, це помилка).

«ВолиньPost», републікуючи репортажний матеріал видання «Буг» про переселенців у Володимирі-Волинському, відтворює стереотипні штампи, в яких відчувається відтінок образи: «Край, де (за пропагандою сепаратистів) “живуть одні бандерівці”, приймає мешканців окупованих територій. Саме тут так звані бандерівці надають переселенцям прихисток та допомагають влаштуватися після втечі від війни. Саме тут знаходиться військова частина колишньої 51-ї бригади, а теперішньої 14-ї ОМБ. Не останню роль у виборі місцевості для переселення із окупованих територій становлять шахти. Переселенці із шахтарських областей обирають регіон, де розвивається вугільна справа. Звичайно, у місцевості, де поховали значну кількість Героїв, бійців ЗСУ та добровольчих батальйонів, неоднозначно сприйматимуть переселенців. Часто чути стереотипі фрази: “Чому наші хлопці їдуть захищати їхню територію?”, “Нехай вертаються”, “Переселенці приїжджають на все готове і не хочуть працювати” та інші». Далі в матеріалі ці стереотипи почасти розвінчані, однак наголос на початку тексту, що мотивує читати далі, робиться саме на них.

Проте здебільшого матеріали, присвячені переселенцям, стосуються або офіційних аспектів їхніх взаємин із державою (виплати компенсацій, житла тощо), або їхнього працевлаштування та освіти, або – рідше – проблемних моментів (як от у публікації АТН «ДНР и ЛНР конфискуют квартиры переселенцев»). Цих проблемних моментів стає дедалі більше і про них говорять відвертіше – зокрема, харківський «Городской дозор» висвітлює тему фіктивної реєстрації переселенців, які насправді далі живуть на окупованих територіях. Детально пише про це й Zaxid.net у матеріалі «В Україні нарахували 150 тисяч фальшивих переселенців».

Корисна інформація для переселенців, як і учасників бойових дій, що повертаються до мирного життя – оголошення про курси, можливості знайти роботу, психологічну допомогу, відпочинок для дітей тощо, – публікується в більшості аналізованих видань.

 

Спроби аналізу та діалогу

Загалом частіше стали з’являтись ексклюзивні (не републіковані) матеріали, що намагаються глибше осмислити ситуацію на Донбасі та в окупованому Криму, знайти вихід із проблеми, відобразити її через розповіді про життя людей. Щоправда, порівняно менше стало історій про життя переселенців; натомість, у центрі уваги таких публікацій, що трапляються, наприклад, у «Новій добі», «ВолиньPost», АТН, є волонтери та ветерани бойових дій.

Zaxid.net публікує розмову з донецьким викладачем і активістом Сергієм Стукановим «Донецькі еліти хотіли використати «русскую вєсну», але «вєсна» використала їх»; герой дає нетипову оцінку подій на Донбасі, відмінну від класичної пропагандистської. Також у матеріалі «Громадські активісти передбачають ще одну хвилю переселенців із Криму» видання дає слово співзасновнику ініціативи «Крим-SOS» Аліму Алієву, який критикує державу за відсутність стратегії роботи з переселенцями. Трапляються тут інтерв’ю з ветеранами бойових дій на Донбасі, що переводять сприйняття подій на війни з площини сухої статистики та однотипних повідомлень про обстріли у площину людських почуттів і переживань. Позитивним є також те, що журналісти шукають різнопланових героїв – зокрема, один із матеріалів присвячений офіцеру Віктору Агеєву, який стежив за дотриманням Мінських домовленостей у зоні бойових дій і на власні очі бачив ситуацію на окупованих територіях. Інший – розмова з бійцем батальйону «Донбас» Іваном Демківим. Подібні авторські матеріали з’являються на Zaxid.net приблизно раз на тиждень.

Матеріали, що показують життя переселенців без прикрашання і без упереджень, виходять і в дніпропетровському виданні «Днепр вечерний» («Сын мира» від 17 лютого, «Вы уже наши» від 24 лютого). Це видання також републікувало матеріал Ярослава Грицака із журналу «Новое время» із реалістичною оцінкою перспектив урегулювання конфлікту на Донбасі.

Регіональні видання частіше, ніж торік, піднімають складні, неоднозначні теми, пов’язані з бойовими діями та їхніми наслідками, ситуацією в армії, на окупованих територіях тощо. Проте небезпекою в таких випадках є незвичка журналістів до дотримання балансу. Прикладом є матеріал черкаського видання «Вікка» «Волонтерка з Черкас проводить гучні розслідування в українській армії». В ньому дуже детально викладено подробиці роботи волонтерки фонду «З вірою в себе» Альони Вербицької, лунають звинувачення на адресу військового керівництва, проте всі ці конфліктні ситуації показані виключно з позиції самої героїні.

Черкаська «Нова доба» 22 лютого публікує розмову з воєнним кореспондентом Романом Бочкалою, який розповідає про свою роботу в зоні конфлікту. Це саме видання ініціювало у лютому всебічне обговорення проблеми зловживання алкоголем у війську, намагаючись не лише дати оцінку цьому явищу, а й знайти вихід із проблеми. Цю саму тему, так само як інші складні проблеми передової, піднімає одеське видання «Думская» в репортажі Олександра Сибірцева «Будни одесской мехбригады: заснеженные окопы, нехватка офицеров и потомок митрополита Шептицкого». Інші видання говорять лише про радикальні заходи боротьби з алкоголізмом у війську.

 

Висновки

Інформаційним фоном для регіональних ЗМІ залишається потік офіційних повідомлень із виразним відтінком пропаганди. Проте у частині аналізованих медіа більшає спроб критичного й різнобічного висвітлення конфліктної тематики, спрямованого на те, щоб зрозуміти витоки та обставини проблеми й шукати шлях до її вирішення.

Є приклади (зокрема, «Волинські новини» в Луцьку і «Преступности.нет» у Миколаєві), коли видання приділяє особливу увагу військовим частинам, що дислокуються в цих регіонах, їхнім проблема та конфліктним ситуаціям, що виникають навколо них. Проте регіональний (місцевий) вимір бойових дій та їхніх наслідків простежується далеко не в кожному виданні.

Регіональні видання не мають і, схоже, не намагаються шукати серед кількамільйонного населення окупованих територій власне джерела інформації. Натомість деякі з них охоче користаються російськими та навіть сепаратистськими ЗМІ, або ж дописами в соціальних мереж, які в багатьох випадках є фальсифікованими.

Тенденція до використання емоційно зарядженої, оцінкової лексики та термінології для означення як бойовиків-сепаратистів та їхніх квазідержавних структур, так і сил правопорядку і армії, в регіональних ЗМІ вочевидь спадає. Лише окремі видання, що тяжіють до скандалізації та нагнітання емоцій, дозволяють собі некоректні формулювання в заголовках. Як і раніше, головним джерелом порушень принципу конфліктної чутливості в лексиці є офіційні повідомлення, зокрема прес-служб антитерористичного центру, Ради національної безпеки і оборони тощо.

Тема волонтерів та необхідності допомагати їм відчутно форсується частиною видань, які вочевидь намагаються заохотити громадян до активніших пожертв. Трапляються матеріали, в яких волонтери емоційно нарікають на людську байдужість (зокрема, у вінницькому виданні «20 хвилин»).

Неперебірливість щодо джерел інформації залишається чи не найбільшою проблемою якості регіональних медіа, і тут окреслюється чітка тенденція: «фейсбук – це новий прес-реліз». Без перевірки публікуються повідомлення зі сторінок чиновників, політиків, військових, ба, навіть сепаратистів, і журналісти не обтяжують себе перевіркою інформації.

Висвітлення життя і проблем переселенців перестає бути чорно-білим – журналісти шукають нові ракурси та сюжети, не цураючись складних і неоднозначних аспектів цієї теми. Виразний лейтмотив нарікання на державу, як не дбає про переселенців, за дев’ять місяців зник, натомість тепер частіше говорять про проблеми з адаптацією.

Питання коректної термінології залишається відкритим для регіональних журналістів, і різні видання відповідають на нього по-різному. Експертній спільноті необхідно об’єднатись задля вироблення компромісного лексикону, що відповідав би міжнародним стандартам висвітлення конфліктних ситуацій у ЗМІ, був би аргументований і зрозумілий українським журналістам.

Більшість проблем, що виникає у регіональних видань із висвітленням тем, пов’язаних із збройним конфліктом та його наслідками, коріниться у недотриманні стандартів чи ілюзії, що війна скасовує необхідність їх дотримуватись. Патріотизм, емоції та природне бажання журналістів допомогти Батьківщині бодай чимось не повинні суперечити повсякденним принципам професії, а журналістика, що ігнорує стандарти – це небезпека для суспільства країни, що воює.

Марина Довженко, Отар Довженко, Школа журналістики УКУ

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone