Тридцята весна. Вісімнадцять історій про Чорнобиль

Оновлено: 29.04.2016

Вісімнадцять історій документального циклу «Тридцята весна», знятого до тридцятої річниці Чорнобильської катастрофи. 

Відеоісторії створені студентами набору-2015 Школи журналістики Українського католицького університету в межах курсу Основи відеорежисури Андрія Приймаченка (peredova). 

????????????????????????????????????Хтось уперше тримав камеру в руках, хтось вперше відкрив програму для монтажу; хтось шукав історії у Зоні відчуження, а хтось знайшов їх у не заражених містах.  Але всі ці історії заслуговують на увагу, бо вони – про людей, які дотичні до того, що могло стати кінцем нашого з вами дому, але не стало.


P  Петро Ткачишин:

Анатолій Сухоцький працював на Чорнобильській атомній електростанції з 1978 року. Коли сталася катастрофа, 44-річний чоловік був головним дозиметристом станції. Напередодні він робив заміри радіації, і його випадково зачинили всередині четвертого реактора. Назовні вибрався пожежною драбиною – якби не вона, то був би всередині в момент аварії. Про загиблих співробітників Анатолій Касьянович розповідає біля меморіалу жертвам аварії на ЧАЕС у центрі Славутича. Він уважає, що співробітники станції, які в перші дні аварії робили все, щоб уберегти інші три блоки, врятували Європу.  Сухоцький згадує, що після аварії персоналу станції запропонували переселитись до новозбудованого міста Славутича під страхом звільнення з роботи. Примусове переселення, а також втрата рідних, яких не могли знайти евакуйовані, на думку пана Анатолія, завдало ще більшої шкоди, ніж радіація.


IMG_0471

Тетяна Столярова:

Закарпаття й Волинь – єдині області України, де Святослав іще не бував. Попри відрядження й подорожі Україною, молодий офіцер-танкіст проходив військове стажування в Німеччині, був відряджений до Вірменії під час конфлікту в Нагорному Карабаху, а 1989 року – до Чорнобиля. На початку 90-х Святослав залишив військо, а коли почалась війна на Донбасі, вирішив повернутись. Нині він заступник командира з озброєння танкової роти частини Національної гвардії, що базується в Харкові. Досі згадує про риболовлю в радіоактивних озерах, про чорнобильські яблука та злам у свідомості радянських людей.


10991440_773453566056946_6566403849408615818_n   Олена Зашко:

Ярослав Муха навесні та влітку 1987 року був у Чорнобилі – знезаражував приміщення третього й четвертого енергоблоків. Разом із іншими ліквідаторами щодня працював на даху третього енергоблоку: прибирали графіт, який занесло слюди під час вибуху у квітні 1986-го. Ярослав був одним із перших, хто заходив у ці приміщення. В цей час удома в нього залишилась маленька донька. Дружина Оксана дотепер зберігає його листи, в яких Ярослав не згадував про те, де перебуває – не хотів, щоб дружина непокоїлась. Про те, що чоловік був у Чорнобилі, Оксана довідалась лише за кілька років. Зараз він живе у Миколаєві на Львівщині. Третього квітня відсвяткував тридцятиріччя доньки, яка знає про Чорнобиль лише зі спогадів тата й мами.


?   Вікторія Хорошун:

Володимир Плиско, ліквідатор із Київщини, розповідав мені про Чорнобиль  дванадцять років тому, коли я була ще маленькою дівчинкою. Я вирішила зняти історію про цього харизматичного й цікавого чоловіка. Два дні з ранку до вечора я розмовляла з героєм. Розуміла, що йому, мабуть, було не комфортно від моєї надмірної присутності, й намагалась говорити не лише про Чорнобиль, а про буденність, колишню роботу, сільське господарство, риболовлю.


DSC_6669   Юлія Кушнір:

Мій герой – дрогобичанин Віктор. Чоловіку було двадцять сім, коли його призвали до зони. За двадцять років по поверненні Віктор пережив три інфаркти, йому важко пересуватись. Проте владу не звинувачує і зла не тримає: «Добре, що наш народ не втрачає оптимізму. І я не маю права!». Ця історія не про катастрофу, а про вміння навіть у найскладніших життєвих ситуаціях вірити у щось добре.


????????????????????????????????????   Остап Яриш:

Максим Савельєв – науковець та викладач філії Київського політехнічного інституту в Славутичі. Колись він працював на Чорнобильській атомній електростанції з інформаційними технологіями. Попри те, що сам він родом із Сибіру, Савельєв є справжнім патріотом Славутича. Зараз він займається перетворенням міста на освітній та науковий центр, який би готував спеціалістів-ядерщиків для виводу станцій з експлуатації. Однак головним героєм тут є, мабуть, сам Славутич. Історія про те, чому місто є унікальним й володіє досвідом навіть не українського, а всесвітнього масштабу. Історія про те, чому закриття ЧАЕС після аварії – не порятунок, а трагедія для України. Історія про те, як нам жити далі – тридцять років після катастрофи.


IMG_20150811_200950   Наталія Дихно:

Мешканців села Поліського в сімдесяти кілометрах від Прип’яті примусово відселили після аварії на Чорнобильській атомній станції. Однак Віктор Петрович, попри радіацію, не залишив свій дім і досі живе в зоні відчуження. Чоловік сорок років працював у районній аптеці. Міцним здоров’ям у сімдесят п’ять років він завдячує бджолам. [репортаж із Чорнобильської зони]


IMG_20150813_154111

   Діана Колодяжна:

Галина Бійко – бібліотекарка з села Мар’янівки. За сім кілометрів від села починається зона відчуження, але з Мар’янівки людей відселяли добровільно. Галина Михайлівна не поїхала. Вона знає про радіацію, але не переймається: порається на городі, доглядає худобу, збирає гриби.


10624790_855562091128859_9004876232814263014_n

      Оксана Мамченкова:

Моя героїня – львів’янка Ярослава Володимирівна Алексеєва. Нині вона на пенсії, а колись була лікаркою і два тижні літа 1986-го працювала разом із колегами та бригадою пожежників поблизу Чорнобильській АЕС. А ще вона – мама драматурга Павла Ар’є. Вистави за його п’єсою «Баба Пріся» про харизматичну 86-літню бабцю, котра попри заборони живе в зоні відчуження, нині показують у театрах Києва, Львова і Москви.

Спочатку планувала знімати самого Ар’є. Однак, домовляючись про зустріч, дізналась історію його мами. Вирішили зустрітись утрьох. І вже на місці зйомки зрозуміла, що важливіше розповісти саме про пані Ярославу. Знімала у львівському театрі імені Лесі Українки, завсідницею якого називає себе пані Ярослава. Віднедавна її син має там власний робочий кабінет.

В результаті вийшла історія про відрядження до Чорнобиля, п’єсу «Баба Пріся» і, звісно, про сина.


????????????????????????????????????  Катя Старокольцева:

«Зона про одну п’єсу» – історія Чорнобильськоі катастрофи та людей в ізоляції крізь призму мистецтва. Театральний режисер Олексій Кравчук проживає та візуалізує п’єсу Павла А’рє «Баба Пріся» на сцені театру Лесі Українки. П’єса про Чорнобиль не ставиться саме про Чорнобиль, ми шукаємо сучасний контекст, – каже сам режисер.


W8vQ10KHuZU   Анна Маслій:

– Українці не беруть уроків із трагедій, бо Україна живе всю історію у трагедіях, –  каже художник Іван Марчук. У моїй історії він розповідає, як у своїх роботах передбачив аварію на Чорнобильській атомній електростанції, і чому картина «Чорнобильська Мадонна» перебуває не в Україні, а далеко за її межами.


RZAzq21PbaM   Альона Вишницька:

Восени Ліза їде вчитися знімати документальне кіно у Будапешт. А торік вона зняла свій перший повнометражний фільм про переселенців з Чорнобиля. Таких, як її тато. Це відеоісторія про красивих людей, два покоління та їхній один Чорнобиль.


IMG_8411   Уляна Іванишин:

Коли виникла потреба у знищенні радіоактивного сміття, до Чорнобиля почали звозити роботів із-за кордону. Техніка була не пристосована до роботи в таких умовах та швидко виходила з ладу, тому в зону відчуження викликали робототехніків. Одним із них став львів’янин Георгій Чліянц. Про те, як вистояти проти радіації та не втрати оптимізму, в тринадцятій  історії з циклу «Тридцята весна».

Одного разу потрібно було відкрутити чотири болти. І ось вибігає один «біоробот», відкрутив болт, ми дзвонимо у дзвоник, і він повертається. І так другий, третій… Коли хлопці не встигали відкрутити, ми самі бігли їм допомагати. Хоча нам забороняли, але виходу не було…


Горлач Данило  Данило Горлач:

Зенон Букайло – ліквідатор-водій. Зараз йому п’ятдесят. Про аварію на Чорнобильській атомній електростанції дізнався, коли служив у війську в Білорусі. Дослужував у зоні. Коли його перекинули до ЧАЕС, спершу поселили в місті на небезпечній відстані від атомної станції. Мати дізналась про те, де служив Зенон, уже після демобілізації, й дістала інфаркт.


фото    Роман Мельник:

Євген Жмуркевич – нафтовик. До аварії був головним інженером тампонажного управління в Долині. 7 травня 1986 року разом із командою прибув до Чорнобиля, щоб не допустити вибухів в інших реакторах. Зараз – пенсіонер, інвалід другої групи.


11891222_991528610918635_324309425706545733_n    Анна Чуданова:

Андрій Кульчицький пройшов війну в Афганістані. З липня по вересень 1986 року був вертольотчиком-ліквідатором на Чорнобильській атомній електростанції. Тоді йому було двадцять шість. Зараз він голова Самбірського районного осередку організації «Союз Чорнобиль Україна». Ініціював встановлення в Новому Калинові та Самборі меморіалів загиблих під час катастрофи на ЧАЕС та полеглим в Афганістані.  Вважає, що люди заслуговують на те, аби їх пам’ятали: «Як нас не буде, ніхто нас не буде згадувати. І щоб молоде покоління знало, що були такі люди, які ціною власного життя врятували світ».


Елизавета Сокруенко   Єлизавета Сокуренко:

Олег Шалашов – гід, буває у Зоні відчуження два, а інколи й більше разів на тиждень. Він походить з атомного міста Славутич, значна частина населення якого задіяна на ЧАЕС. Так і мати хлопця після аварії працювала інженером у відділі робітничого постачання. Вперше легально, як він каже, Олег побував у Чорнобилі та Прип’яті ще навчаючись в університеті під час екскурсії разом із німецькими студентами. Після чого усвідомив певний зв’язок із Зоною та захопився сталкерством.


ABl5jMLXNoo    Сніжанна Беляєва:

Всеволод Смеречинський – голова львівської обласної організації «Союз Чорнобиль Україна». У травні 1986 року перебував у складі Самбірського полку хімічного захисту, який дислокувався в Чорнобилі. На місці катастрофи ліквідатор працював від ранку до вечора впродовж двох місяців: дезактивував сільські будинки, миючи їх розчином та щітками.

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone