Код Міста: Шість репортажів із Донбасу, який дивує

Оновлено: 26.04.2017

a5d1a8a29fa295ef989fe65dd5b6d28c«Код міста» – це довгострокова програма формування креативної економіки та створення умов для сталого розвитку міст. Вона відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст. Здійснення програми координує громадська організація Garage Gang, яка з 2009 року втілює в Україні стратегію «Творчі міста. Творче суспільство». Інструмент залучення спільнот — всеукраїнська платформа інновацій «Велика Ідея».

На початку 2017 року студенти Школи журналістики УКУ долучились до проекту, аби в товаристві колег-урбаністів вирушити до шести міст Донеччини та Луганщини. Роботу журналістів координував наш випускник Роман Губа. Костянтинівка, Бахмут, Добропілля, Покровськ, Лисичанськ, Сєвєродонецьк — шість міст, із яких учасники проекту привезли репортажі про становище, потенціал та вектори розвитку культури.

coal_318_114479
703840a_fjaz2658

Костянтинівка

  Анастаcія Іванців

Коли Донецьк окупували, Костянтинівка стала кінцевою зупинкою.

Експрес із Києва доїжджає сюди за шість годин.

Його пасажири зазвичай надовго не затримуються: на вокзалі знайти таксиста, готового їхати до центру міста, складніше, ніж винайняти машину до Макіївки чи Горлівки.

«Наша цель – коммунизм», – стверджує викладений цеглою напис на напівзруйнованій стіні колишнього заводського складу. Не так давно 75-тисячна Костянтинівка була центром кольорової металургії, хімічної промисловості та виробництва скла. Усе життя мешканців міста – економічне, суспільне, культурне – трималось на вірі в непохитність заводів і фабрик. Дитсадок – при заводі, школа – при заводі, будинок культури чи клуб – при заводі >>>Українська правда. Життя

coal_318_114479
04

Бахмут

  Дмитро Пальчиков

После освобождения половина города надеялась, что придёт «ДНР», — вспоминает общественный активист и организатор пространства идей «Мастерская» Сергей Николаенко. — Говорили: когда вернутся наши, вас на столбах развесят.

Сторонников «русского мира» с тех времён поубавилось. На семьдесят шесть тысяч местных в Бахмуте зарегистрировано более полусотни тысяч переселенцев. Сколько из них живёт здесь, а сколько ездит с оккупированных территорий за пенсией и гуманитарной помощью — неизвестно. Однако, общаясь с переселенцами, жители города понимают, какова жизнь за линией фронта.

Большинство бахмутчан понимает, что здесь более надёжно и безопасно, — говорит журналистка и глава общественной организации «Фортеця Бахмута» Анна Боковая. — Большинство хочет экономической стабильности. Тех, кто действительно любит свою родину, к сожалению, меньшинство.

Сплотить меньшинство и привлечь людей, чьи устремления в жизни не ограничиваются эмиграцией, — задача таких проектов, как «Мастерская» >>>Фокус

coal_318_114479
1_1_

Лисичанськ

   Владислав Крилевський

Яке моє улюблене місце в Лисичанську? – спантеличено перепитує студент місцевого коледжу. – Ну, «Сільпо» там… АТБ ще…

Я знаю! Моє улюблене місце в Лисичанську –  Сєвєродонецьк! –  з сумною іронією втручається його товариш. – Усе відбувається в Сєвєрі. Кінотеатр у Сєвєрі, каток у Сєвєрі, всі групи приїжджають у Сєвєр, театри в Сєвєрі, цирк теж у Сєвєр приїжджав.

До 1950 року Сєвєродонецьк, теперішній адміністративний центр Луганської області, був районом Лисичанська й називався Лисхімбуд. Зараз автобуси до Сєвєродонецька мало не популярніші за лисичанські міські. Під час бойових дій міст через Сіверський Донець, що сполучає міста, був зруйнований; хоча 2016-го його відновили, їздити мостом дозволено лише легковикам. Автобуси мусять робити чималий гак. Хоча навіть так подорож із Лисичанська в Сєвєродонецьк триває не довше сорока хвилин >>>Велика Ідея

coal_318_114479
baeda67_severodonetsk_040

Сєвєродонецьк

  Олеся Біда

Сєвєродонецьк – по-тутешньому Сєвєр – стотисячне місто на лівому березі Сіверського Дінця у ста кілометрах від Луганська. Раніше він був столицею радянського хімпрому. Після горезвісного з’їзду 2004 року, коли в Льодовому палаці вперше пролунали заклики до відокремлення «Юго-Востока», його назва стала синонімом проросійського сепаратизму. Та віднедавна місто звикає до нової ролі – адміністративного центру вільної частини Луганщини. Столичний статус і приплив переселенців із окупованих територій може вдихнути нове життя в економіку міста. З культурою, натомість, не все так просто >>>Українська правда.Культура

coal_318_114479
dc7cdb8_fjaz4770

Покровськ

  Ліза Сівєц

– Стыдно: большой город, а кинотеатра нет, – говорит Марина. – И поехать некуда: раньше ближайшей цивилизацией был Донецк, а сейчас ничего.

С развлечениями попроще в Покровске тоже сложно: нет ни боулингов, ни катков.

– Это кофейно-кальянный город, – говорит местная активистка Маша. – И так у шахтеров профессиональные болезни дыхательных путей, так еще кальянчик покурить. Как будто город мало потравлен.

Концертная жизнь Покровска сосредоточена во дворце культуры шахты “Західна”, сером трехэтажном здании на центральной площади. Когда-то дворец, разумеется, носил имя Ленина, и сейчас всем своим видом напоминает, что искусство должно служить производству >>>Українська правда. Життя

coal_318_114479
5

Добропілля

  Михайло Драпак

Узимку сніг у Добропіллі недовго лишається білим. За кілька годин його вкриває чорно-синій вугільний пил. Темний порошок тут усюди: на асфальті – нанесений роками вітром із териконів, на кузовах вантажівок, що їдуть із шахт, і в повітрі – викинутий з димарів котельні. Місцеві мешканці нечасто бачать білий сніг, але для них вугільний пил – добрий знак: він означає, що працюють шахти, від яких цілком залежить життя тридцятитисячного міста на заході Донеччини >>>Велика Ідея

coal_318_114479

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone