На-гора. Документальний фільм про життя «грузинського Донбасу»

Оновлено: 03.02.2018

111111111

2016 року команда переможниць конкурсу першої Відеоакадемії документального серіалу, організованої Школою журналістики Українського католицького університету за підтримки mymedia.org.ua, вирушила до Грузії знімати кіно. Серпантин, корови, шахтарі, гостини, вино й постійні зйомки, щоб нічого не випустити та зафільмувати за сім днів усе необхідне. По поверненні в Україну – монтаж, який удався з п’ятого разу. Результатом цієї поїздки став фільм «На-гора» про декомунізацію в грузинському шахтарському місті Ткібулі.

«Ми їхали туди по грузинський Донбас. Це те, що цікавило нас самих на тлі історії декомунізації», – розповідає харківська журналістка Марія Малевська. Вона була менторкою команди учасників Відеоакадемії, що зняла фільм «Радянське», визнаний найкращим із циклу «Декомунізація.UA».

«Шукати тему декомунізації у Грузії 2016 року було складно, – каже випускниця Школи журналістики УКУ Тетяна Столярова, одна з режисерок фільму. – В них цей процес відбувся давно. Якщо в Україні ми знімали за свіжими слідами, то там було складно знайти героя. Ми були обмежені в часі, мали прилетіти в конкретне місто, а не їздити країною в пошуках теми». Було два кандидати, жінка, яка організувала щось на кшталт колгоспу для вирощування волоських горіхів, та перукар-шахтар Вова Ахвледіані.

IMG_9118

Зупинились на Вові. «Його перевагою стало те, що він говорить російською, бо інша героїня взагалі не розуміла мови. Нам було зручніше говорити з героєм безпосередньо, а не через перекладача. Хоча Вові було складно добирати російські слова», – пояснює Тетяна.

З Вовою команда проекту зустрілась у центрі Ткібулі, грузинського центру вугільної промисловості. «Купа дівчат, ми оточили його зусібіч, про щось запитували, перебиваючи одна одну.  Почувши, що він тепер перукар, багатозначно перезирнулись: підходить!», – згадує Марія.

Із чотирьох шахт, які працювали у Ткібулі за радянських часів, досі працюють дві. Команді проекту потрібно було зняти шахтарів, одначе доступ до них був обмежений, отож знімали або здалека, або на копанці, де працює брат героя.

IMG_9158

«Багато чого не вдалося відзняти, сім днів – це дуже мало, – розповідає Тетяна Столярова. – До того ж, ми жили в Кутаїсі, звідки щодня їхали серпантинною дорогою на зйомки. Нам, звісно, пропонували залишатись у Ткібулі, грузинська гостинність безмежна, але нам потрібно було працювати на самоті. А ось годували нас як на заріз, і пригощали грузинським вином, погрожуючи образитись, якщо ми не будемо пити. Тоді приходили всі сусіди. Для грузина гості сусіда – його гості». Натомість, Марія говорить, що сім днів – це достатньо.

Першим, що дівчата зняли у Грузії, були корови, які гуляли серпантином поруч із машинами, які пролітали на шаленій швидкості та з вереском гальмували. Зняли про всяк випадок, проте саме ці кадри стали одним із яскравих символів фільму. «Після купи варіантів монтажу ми вже не бачили нічого класного в тих коровах, але всім вони подобалися», – сміється Тетяна.

IMG_9200

На зйомках команду супроводжував водій і перекладач Лаша, який допомагав із локаціями та героями. «Лаша – вихований, спокійний, тактовний. Грузинською пояснював місцевим, що ми знімаємо. Принаймні, ми так думаємо, бо чули слово “Україна” і здогадувались, що це про нас», – каже Тетяна.

Фільм «На-гора» зняли Марія Малевська, Тетяна Столярова, Олена Зашко, Вікторія Белявська, Анастасія Красножон та Анна Чуданова. Проект став можливим завдяки підтримці mymedia.org.ua.

Марина Верещака