Наталія Ворошильська: Культура – це наш експортний товар

Оновлено: 06.06.2012

Її голос повідомляє росіянам про події, які відбуваються в Польщі, про польську політику та культуру. Наталія Ворошильська – радіожурналіст, керівник російської мовної служби Польського радіо, відомий в Польщі культурний діяч і перекладач. Пані Ворошильська приїхала до Львова, щоб зустрітися зі студентами магістерської програми з журналістики Українського католицького університету.

– Пані Наталіє, ваша освіта – російська філологія. Чому саме такий вибір?

– Мій батько – польський письменник і перекладач з російської мови. Батьки в молодості провели кілька років у Москві, там навчалися в аспірантурі, мають багато російських друзів. Я змалку звикла, що в нас удома часто з’являлись російськомовні люди. В Польщі тоді російську викладали з п’ятого класу, я почала її вчити. Моєю вчителькою була російськомовна киянка. Після закінчення ліцею вступила на російську філологію.

Якийсь час викладала російську в школі. Потім мені запропонували поїхати в Москву і стати заступником директора Польського культурного центру. Чотири роки прожила в Москві. Коли приїхала з Москви, пішла працювати на радіо в російську редакцію.

– Що для вас Росія і російська культура?

– Таке ж запитання ми часто ставили своїм гостям у рамках циклу «Що для вас Росія?», але не думала, що його поставлять мені. Росій є кілька. Те хороше, з чим у мене завжди асоціюється Росія, – це друзі моїх батьків, російська інтелігенція. Багато хто з них є опозиціонерами. Їх поважають і підтримують у Польщі. У Росії ціна, яку треба заплатити за таку активність, значно вища, ніж у Польщі. За акції протесту у Польщі не запроторювали, скажімо, у психлікарню. Це Росія вільних людей, незалежних, таких досить багато в цій державі. Це мене захоплює, і це я всотала з молоком матері.

Але це лише невеличка частина Росії, а друга Росія мене лякає, я її теж знаю. Та Росія, котра своїх громадян садить у тюрми, імперська Росія минулого. Росія націоналістична.

– Що іномовлення хоче і може змінити?

– У Росії і в Польщі багато стереотипів, непорозумінь із різних боків. Є такі теми, в яких важливо не когось переконати, а просто вислухати – аби зрозуміти, що існує інша сторона, яка на ті ж події може дивитись під іншим кутом зору. І не тому, що вона погана, а тому, що там була інша позиція та інший досвід.

– На яку аудиторію орієнтується ваша служба?

– На інтелігенцію. Загалом, це непросте запитання, адже іномовленню складно зрозуміти, яка аудиторія його слухає. Особливо це стосується радіостанцій, які мовлять на коротких хвилях. Адже лише деякі гіганти медіа можуть дозволити собі якісь дослідження, бо вони дорогі. Ми колись провели опитування серед наших слухачів: склали анкету з питаннями про вік, освіту, місце проживання і про те, що подобається чи ні у наших програмах. Наша аудиторія має різний вік – насамперед молодий та середній, літніх менше. Це люди з вищою освітою, а якщо не з вищою, то просто ще не встигли закінчити навчання.

Я постійно сперечаюся з нашим керівництвом. Вони вважають, що головне, аби ми транслювались у Москві і Петербурзі, а я кажу, що інтелігенція є й в інших містах. Московська і пітерська інтелігенція має доступ до всього світу, вони можуть нас не слухати, і нічого не станеться, бо там відкриті двері на Захід. А вчитель із невеличкого містечка в глибинці потім передає почуте від нас далі. Нам колись написав листа слухач із Казані чи з містечка під нею. Він використовує наші програми на своїх уроках – разом із учнями вони прослуховують і потім обговорюють випуски.

– Як обираєте теми для своїх програм?

– Ми намагаємося розповісти слухачеві те, що вважаємо важливим у Польщі. Розуміємо, що наш слухач не слухає нас щодня, він не живе у Польщі і не знає багатьох локальних речей. Уникаємо якихось дуже внутрішніх тем, які набридли вже навіть полякам, в дусі «як пан Х подивився на пана У, що той йому відповів і чому вони посварились». Хоча деякі великі скандали політичного життя потрібно висвітлювати хоча б тому, що про це писатимуть російські ЗМІ, які не пишуть про Польщу, але часом друкують матеріали про якісь трафунки.

Багато наших слухачів цікавиться Польщею, бо вона в якийсь момент вирвалась уперед. Тож вони  спостерігають, як у нас проходять реформи, що відбувається в нашій економіці. Ми все це хороше намагаємося показати, але не уникаємо розмов і про наші прорахунки, помилки. Перш за все говоримо про польсько-російські теми, приклади співпраці в різних галузях. Особливу увагу приділяємо побудові громадянського суспільства, стандартам демократичного життя. Великого значення надаємо проблемам культури. Нам здається, що культура – це наш експортний товар.

– Як сприймають польське іномовлення в Росії?

– Про це можу говорити лише на базі листів. Листи бувають дуже різні, багато хто пише, що тільки від нас дізнається про деякі речі. Про Польщу в Росії пишуть і говорять мало, за винятком якихось політичних скандалів чи голосних подій. Ми також багато говоримо про Росію, якщо встигаємо дізнатись – у нас є свої контакти. Наведу приклад із українською темою – уявіть, один з наших українських слухачів надіслав нам листа, бо почув про арешт Юлії Тимошенко з нашого ефіру.

– Як працівникові російської редакції вам було складно визначити свою позицію після Смоленської катастрофи?

– Ми не займаємо позиції. Подібне запитання мені ставив журналіст із Росії кілька років тому. Тоді йшлося не про Смоленськ. Він намагався домогтись від мене відповіді, що ми представляємо позицію уряду. Я ж йому відповіла, що ми цього не робимо. Ми просто повідомляємо, що відбувається. Звісно, особисто я маю певне ставлення, як і більшість поляків. Це була жахлива катастрофа, ця подія вплинула на політичну дійсність, і різні політичні сили час від часу щось говорять. Ми про це повідомляємо, але намагаємося не перевтомлювати наших слухачів, бо якщо про щось багато говориться в Польщі, це не означає, що це цікаво в Росії. Тим паче, в Росії з того часу вже було кілька великих авіакатастроф, які є ближчими кожному росіянину, ніж та страшна подія.

– У 1990-х ви працювали в Москві…

– У жовтні 1993-го я потрапила до Москви. Приїхала за день чи два до того, як почався путч і стрілянина у Білому домі. Я завжди жартую: дивіться, яка я важлива персона – Москва мене прийняла залпами.

Директором Польського куль­турного центру був тоді польський кінокритик Рафал Маршалек. Я ніколи ні до того, ні після того не була настільки в курсі справ, які відбуваються в культурному житті Польщі, – щойно виходив якийсь фільм, книга чи ще щось, ми відразу запрошували автора в Москву. Я познайомилась із багатьма цікавими людьми, багато з них залишилися моїми друзями. Москва у мене пов’язана з вируванням культурного життя, з новими друзями – росіянами і поляками.

У той час відбувся мій дебют на «Эхо Москвы». Мене запросила ведуча Ольга Сєвєрська, яка досі там працює. Вона придумала цикл програм про польську пісню, і я мала бути експертом. Ми підготували програму про Яцека Качмарського, якого часто називають бардом «Солідарності». Я добре знала його пісні та його особисто, тому прийняла запрошення. Проте Ольга розуміла цю передачу інакше, ніж я. Я думала, що буду там гостею, а тут в ефірі почула оголошення: «Ми починаємо програму Наталії Ворошильської з Польського культурного центру». На Качмарському це не закінилось, ми зустрічались раз на два тижні і щось розповідали.

– Нещодавно у нас у гостях був відомий польський репортер Яцек Гуґо-Бадер, відомий своєю любов’ю до Росії. Чим відрізняється ваша любов від його?

– Навіть і не знаю (сміється). Я – не репортер, я думаю, що він Росію знає набагато краще, бо він проїхав її вздовж і впоперек, бачив там стільки, скільки я не бачила. Складно порівнювати. У нас різна любов. Гуґо-Бадер – дуже цікавий репортер. Я його також зустрічала під час роботи в Москві, де він часом бував проїздом.

Нещодавно була на дискусії, організованій Центром польсько-російського діалогу і згоди, який діє і в Польщі, і в Росії. На цій зустрічі Яцека не було, але дівчина з публіки висловила претензії до того, як він описав її село. Мовляв, він неправильно показав, як вони живуть, зобразив найжахливіше, найгірше в Росії…

– Ви співпрацюєте з літературним журналом «Нова Польща». Ніколи не хотілось присвятити себе літературі?

– Бажання, може, й виникало, але що з того? Ні. Я трохи займаюся перекладами, але трохи, бо робота на радіо займає дуже багато часу. Для того, аби бути серйозним перекладачем, треба не по півгодини в день цим займатися, а я більше не можу. До того ж треба стежити за книжковим ринком. Я повинна зізнатися, що вже не дуже добре орієнтуюсь у сучасному російському книговиданні. Сама не пишу, хіба що в дитинстві видавала свій журнал, де публікувала вірші, кросворди й новини свого авторства. Вийшло аж три номери у нас удома.

– Ви перекладаєте російських поетів?

– Я більше перекладаю прозу. За все своє життя переклала лише чотири вірші – два Булата Окуджави і два Володимира Висоцького. В поезії я невпевнено почуваюся.

– Хто улюблений письменник Наталії Ворошильської?

– Я себе щойно зловила на думці, що згадую Михаїла Булгакова. Мабуть, не буду оригінальною, бо в Польщі книга «Майстер і Маргарита» дуже популярна, навіть зараз, коли люди погано знають російську мову. Вона мала на мене величезний вплив, і я її дуже люблю. Ще дуже люблю оберіутів, я на них виросла, бо мій батько перекладав Даниїла Хармса, Олександра Введенського і їхні твори для дітей. Я їх читала дитиною і дуже любила, а потім сама їх перекладала й готова до них повертатися. Останнім часом із захопленням читала Акуніна. Це хороша розважальна література, а я люблю відчувати добру мову.

Довідка «ВЗ»

Наталія Ворошильська – радіожурналіст, філолог, перекладач російської літератури. Від 1993-го до 1997 року обіймала посаду заступника директора Польського культурного центру в Мос­кві. Журналістську ка­р’єру розпочала на радіо «Эхо Москвы». З 1998 року очолює Російську службу Польського ра­діо для закордону. Автор рубрики «Обратная связь», циклу «Совер­шенно другая история», а також інших програм на літературну та історичну тематику.

Любомира Ремажевська, магістерська програма з журналістики УКУ, спеціально для “Високого Замку”