Орися Грудка

Оновлено: 05.11.2018

Неслухів, Львівщина

ОсвітаКиєво-Могилянська академія, бакалавр політології

Про себеЯкби до того, як Могилянка захопила мене цікавезними текстами і лекціями з різних факультетів, у мене не було споконвічного наміру стати журналісткою, я би, напевно, не схаменулася із пізнавальним потоком, і можливо стала б однією з тих вічних студентів, які маскуються під дослідників і викладачів.

Змалку докупи мене збирало інше слово. Краще. Бо з ним – журналістикою – можна професійно цікавитися філософією, літературою, соціологією, культурологією й медіадослідженнями, проблемами економічної нерівності й відповідального споживання, усім, що болить або манить, і не бути замкненою в ідилічному світі університету.

Коли у школі та Малій академії я весело доводила світу, що мені вдасться, в університеті, куди прийшла за хорошою гуманітарною базою, довелося полемізувати з собою, бо отримала її, звісно ж, укупі із гострою критикою журналістики – слушною, та часом ледь не витвореною до демонічного образу.

Я уникнула мук вибору професії, але мені довелося постійно перепояснювати собі значення випалої. А найперше десь у класі п‘ятому, коли моє віршування виявилося не журналістикою. Наситила її багатьма сенсами, тому сприймаю найзагальніше: журналістика – це про донесення важливого до суспільства. І це може бути усім. Зараз мені найбільше подобається писати книжкові рецензії для «Критики», і це і є головне вираження мого журналістикування. У перспективі уявляю якийсь медіа- чи спецпроект про відповідальний суспільний розвиток. А був період, коли мені подобалося думати, що журналістика – то етимологічно про журналовидавництво. Бо і таке мріяння в мене є.

На бакалавраті гадки не мала, що таки вступлю до Школи журналістики, але знімала і дописувала, стажувалася і працювала у медіа й відвідувала відповідні конференції – бо воно мене цікавило і природньо найбільше непокоїло. Бо як така важлива роль медіума, у якій завжди уявляла себе, може спричиняти до таких нехороших суспільних наслідків, часто із своїх неусвідомлених основ – хоча б творити з людей інертні маси й пасивних споживачів. Не могла відсторонитися, та й що критика без дій? А ще які б цікаві не були соціальні науки, вони затіняють творчість.

Й недільного серпневого пообіддя я раптом сама собі здивувалася, як можна критикувати творчу професію.

На горизонті моєї стратегії – стабільно краще писати, доносити, й виправдати роль медіума. Усвідомила, що не можу уявити вдалішого середовища за текстову й аудіовізуальну, не стільки магістратуру, скільки майстерню УКУ. Майстратуру, магістерню. Так я це сприймаю. Пробачте, як комусь неологізми незвучні.

Журналістика мимоволі допомагала мені обрамитися, поки я робила безліч іншого – перекладала, досліджувала, брала участь у громадських та академічних проектах (з найцікавішого – семестр у нідерландському Гронінгені та візит до Японії). Тепер обрамлю себе нею зумисне, відповівши на найбільшу стурбованість бакалаврату: нестачу віддавання через надмірне насичення – намагатимуся доводити цикли пізнань  з проектів, книжок, мандрівок і людей до логічного сповнення. Як раптом забуду – нагадайте :)

Публікації 

Крихка брехня, «Збруч», 04.11.2018

Як написати хороший нон-фікшн: 7 порад від Ростислава Семківа, «Читомо», 02.11.2018

Джошуа Купер Ремо. Сьоме чуття. Влада, багатство і виживання в епоху мереж, «Критика», 26.10.2018

Світлана Матвієнко. «Наука має бути соціально значущою», «Моя Могилянка», 15.10.2018

Проект “Європа”: українські інтелектуали – про роль України в європейському майбутньому, LB.ua, 05.10.2018

(Не)потрібні інтелектуали, «Збруч», 03.10.2018

Міжнародний оптимізм, Prozzoro та децентралізація. Кілька історій з відкриття Українського економічного тижня, Medium, 24.09.2018

Нам слід вчитися довіри та спільності, «Збруч», 19.09.2018

Як реалізувати великі ідеї? Міркування владики Бориса Ґудзяка, 18.09.2018

До переліку включено матеріали, створені та опубліковані під час навчання у Школі журналістики УКУ