Інтерв’ю з Оксаною Панасівською :: Розмовляє Надія Швадчак

Оновлено: 19.04.2015

Оксана Панасівська: «Російські телесеріали створили ілюзію спільного простору»

 Надія Швадчак, Вголос

 На думку телевізійного продюсера, якщо взяти сто мільйонів із грошей Януковича і вкласти їх у сорок серіалів, наш глядач незабаром розлюбить російське й почне дивитись українське.

 Оксана Панасівська була свідком і співтворцем народження та розвитку сучасного українського розважального телебачення. На Новому каналі, де вона сім років працювала генеральним продюсером, її команда створила «Підйом», «Шоуманію», «Ексклюзив», «Новий погляд» та «Репортер». Після цього був рік продюсерської роботи на «Інтері», а останні два роки – у власному продакшні. Оксана може професійно відповісти на питання, що хвилює сьогодні в Україні дуже багатьох: чи може наше телебачення прожити без російського контенту й коли воно з провінційного та вторинного зможе стати самодостатнім.

 – Оксано, який уплив мають російські телесеріали на українську аудиторію?

Згубний. Але це з’ясувалося відносно нещодавно. Можливо, потрібна була така конфронтація з Росією, щоб зрозуміти: втрачені роки, за які можна було зробити власний успішний продукт. Продукт, який відіграв би не пропагандистську, а виховну функцію.

 Коли я працювала на Новому каналі, в нас було 80% російського контенту. Я завжди говорила, що досить боятись, треба починати власне виробництво. Але мої міркування стосувались радше економії: навіщо витрачати стільки грошей на закупівлю, якщо можемо робити самі? Проте тоді ще важко було зрозуміти, що ми з росіянами не братні народи. Коли Путін говорив, що Україна – не держава, мені на думку не могло спасти, що багато росіян думають так само. Їхні серіали створювали ілюзію спільного простору, цілісності і однаковості. Коли ж доходить до суті, то вже ми й не держава, й до Європи нам зась… Тоді розумієш, що все це була цілеспрямована пропаганда.

 Не хочеться паплюжити все без винятку – є митці в Росії, які робили нормальний продукт. Але те, що частина громадян України не почувається українцями, нацією, народом і державою – це вплив російських засобів масової інформації.

 – Чому саме російські серіали такі запитані на українському ринку й популярні серед українських глядачів?

– Моє начальство ще десять років тому казало, що ми не здатні зробити навіть якісний ситком, а вже про щось багатосерійне навіть не йшлося. І це нація, вихована Нечуєм-Левицьким, що має прекрасне почуття гумору! Оця меншовартість не невіра у власні сили мене тоді вражала до глибини душі.

 Тому, поки вони працювали й здобували досвід, ми просто втрачали час. Росіяни першими зрозуміли, що серіали потрібно пекти як гарячі пиріжки. Вони взяли українського глядача інноваційністю, цікавістю сценаріїв, гумором і великою пропозицією різного продукту. А тепер працює звичка. Якби російські серіали всі раптом ураз кудись поділися, і їх у сітці мовлення змінили б якісні українські на ту ж саму тематику, можливо, люди дивилися б. Так було, коли американські серіали («Санта-Барбара», «Династія») почали дублювати українською. Спочатку глядачі обурювались. Але переклад був дуже якісний, і досить швидко люди почали говорити, що українською навіть цікавіше. Якби зараз хтось знав, чого хоче український глядач, він зірвав би всі рейтинги. Треба починати – експериментувати, пропонувати, аналізувати, що сприймає аудиторія. Інший варіант – зондувати попит через фокус-групи. Проте, якби в учасників фокус-групи хтось запитав, чи хотіли б вони дивитись серіал про брутального лікаря-наркомана, який бавиться діагнозами, всі б сказали: «боже збав!». Але треба робити те, чого ніхто не очікує, й потім вивчати, чому саме «Доктор Хаус» став культовим.

Фото Олександри Чернової

 – Ще у травні група «1+1 медіа» оголосила, що знімає з ефіру «1+1» російські міліарні серіали. Але досі ці серіали можна бачити на їхньому ж каналі «2+2». Невже відмовитись навіть від частини російського серіального продукту так важко?

– Відмовитись зараз – дуже важко, бо деякі серіали вже закуплені, а деякі дешевші за власне виробництво. До того ж, це веде до втрати грошей каналами, частина аудиторії яких сподівається саме цього продукту в ефірі. Думаю, телеканали хочуть це зробити абсолютно щиро, розуміючи проблему, але, коли підраховують можливі збитки… Все впирається в гроші. Нічого не знято на заміну – нема чим заповнити ефір. Зниження рейтингів потягне за собою зменшення доходів від реклами. І до побачення, телебачення! Продюсери весь час стикаються із побоюваннями, що серіал не окупиться або погано пройде, завдасть каналу збитків, які потім треба буде пояснювати власникам. Щоб почати знімати українські серіали, потрібна воля – виробнича, продюсерська, політична, будь-яка.

 Має бути й допомога від державних програм, які поки що буксують. Преференції від держави – це завжди добре. За ті бюджетні гроші, що десь позникали, можна було таке виробництво зробити… Навіть англомовного продукту. Канали часом, коли замовляють продукт сторонньому продакшну, дають гроші на пілот: зробіть, мовляв, а ми подивимось. Він може провалитись, не сподобатись, і гроші підуть як вода в пісок. Держава може ризикнути, взяти гроші, наприклад із рахунків Януковича – сто мільйонів, не така страшна сума, – й запланувати на них зняти сорок серіалів протягом п’яти років. Охочих узяти участь було б повно!

 – Зважаючи на те, що думки значної частини українців зайняті війною на Сході, чи й надалі українське телебачення буде орієнтованим лише на розваги?

– Аудиторія була орієнтована на розваги – наприклад, у талант-шоу шість-сім сезонів не падав рейтинг, що взагалі феноменально. Коли ситуація змінилась, змінився й тренд – під час Майдану та подальших подій зашкалювали вже рейтинги новинних програм. Я вірю, що це показник змін у суспільстві. Я не кажу, що тепер воно не потребуватиме гумору чи розваг після роботи, але, здається, зросте й попит на продукт, який вимагатиме аналізу, роздумів, а не просто сісти-посміятися.

 – Наше телебачення переважно закуповує формати закордоном. Хоча є винятки – формати студії «Квартал 95» нещодавно були продані до Франції, Бельгії та Нідерландів. Чи є в нас потенціал бути країною-експортером телевізійних ідей?

Ми маємо великий нереалізований потенціал! Щось продається в Казахстан, до Росії продали формат програми «Ревізор», і все. Придумати формат дуже складно, а ще складніше передбачити його успішність. Нідерландська компанія Endemol розробляє мегауспішні формати, ми платимо за право їх адаптувати страшні гроші, потім приїжджає консультант і розповідає, що і як ми маємо робити. Й цьому немає кінця-краю.

 Чому ми не можемо продукувати власні успішні формати? Мабуть, це залежить від стану суспільства, економічної та особистісної свободи. У Польщі теж небагато форматів продукують. США і Британія поширюють успішні формати по всьому світі, але й музичні виконавці з цих країн є всесвітньо популярними, тоді як українські зірки цікаві лише діаспорі. Якщо суспільство, країна розвиватиметься, можливо, ми досягнемо висот і в розробці ідей для телебачення. Знов будемо нидіти в ямі, в якій сидимо вже понад двадцять років, – нічого не буде.

Вголос