Інтерв’ю з Шоном-Патріком Лаветтом :: Розмовляє Артур Корнієнко

Оновлено: 22.06.2015

Керівник англомовної редакції Радіо Ватикан Шон-Патрік Лаветт, який 22-23 травня 2015 року вже вдруге приїхав до Школи журналістики УКУ з майстер-класом про суть комунікацій, організованим за підтримки mymedia.org.ua, розповідає студентові магістерської програми з журналістики Артуру Корнієнку про те, як радіо католицької церкви висвітлює події в Україні, і про Папу Франциска.

«Коли про нас говорить Папа, ми відчуваємо себе менш невидимими»

Збруч

Інтерв’ю з медіалицарем Святого Престолу, який уособлює міжкультурні комунікації.

Шон-Патрік Лаветт народився в ірландській сім’ї у Південній Африці, висвітлював збройні конфлікти у Лівані, Північній Ірландії та Африці, допомагав прокаженим у Калькутті разом з матір’ю Терезою, очолює англомовну службу Радіо Ватикану і викладає комунікацію в Папському Григоріанському університеті. Під час свого візиту в Український католицький університет, обачний, але щирий у висловлюваннях Шон розповів про розвиток ватиканських медіа, стиль комунікації Папи Франциска, принципи «Магістеріуму» і «super partes».

— Шоне, Ви працюєте журналістом у Ватикані понад 35 років. Якою сьогодні є ціль медій Ватикану?

— Ватиканські медіа мають дуже чітку місію: якнайшвидше і найефективніше передавати слово Папи, Ватикану і Церкви щонайбільшому числу людей для того, щоб світ ставав справедливішим і об’єднанішим.

— Два роки тому в час візиту до Львова ви говорили, що Ватикан дуже обережно випробовує нові медіа, бо вони часто неконтрольовані. Чи з того часу ватиканські медіа оновилися?

— Не оновилися, але оновлюються. Ми провели декілька медіакомісій, де обговорювали, як зробити цей стрибок. Комунікації Ватикану включають газету, радіо, телебачення, прес-службу і друкарню Ватикану, Папську Раду з масових комунікацій та інтернет-офіс. Це дуже складна машина, частини якої досі працювали доволі незалежно одна від одної. Ми намагаємося зробити так, щоб вони краще працювали разом.

— Але як охоче медіа Ватикану впроваджують нові технології?

— Я справді вірю, що ми повинні слідувати за новими технологічними досягненнями, але робити це розсудливо, бачачи, куди вони нас ведуть. Не можна просто бігти за останньою модою, кажучи: «О, сьогодні всі на Інстаграмі, то давайте і ми зробимо Інстаграм». Тільки тому, що воно є, не означає, що це добре і корисно. Слідуючи цим двом критеріям, ми запитуємо себе: Чи ця технологія допомагає Папі донести повідомлення? Чи допомагає людям отримати повідомлення? Це добре для людства? Це добре для Святого Престолу? На це ми мусимо дивитися кожного разу.

Послання Ватикану – це послання любові і милосердя, співчуття і миру, взаєморозуміння, братерства і солідарності, справедливості і чесності. Чи ці повідомлення дійдуть до одержувача, не завжди залежить від адресанта. Адресант робить все у своїх силах, щоб доставити повідомлення, але є вуха, які не хочуть слухати, і є очі, які не будуть бачити – далі ми не дійдемо. Богу теж потрібно щось дати зробити, знаєте. Бог теж повинен увійти і зробити свою справу.

— Карло-Марія Мартіні, покійний архиєпископ Мілану і кандидат на Святий престол у 2005-му, сказав, що Церква відстала на два століття. Ліберали в Церкві піднімають багато контроверсійних питань: розлучення, целібат, контрацептиви, гомосексуальні стосунки – це лише декілька з них. Папа Франциск відданий діалогу, але позиція Церкви щодо усіх цих питань залишається незмінною. І все ж, нового Папу здебільшого вважають прогресивним. У зв’язку з цим, як прихильники, так і критики називають Папу Франциска «майстром двозначності». Як його стиль комунікації впливає на роботу ватиканських медіа?

— Як людина комунікації, я боюся ярликів, боюся говорити про лібералів і консерваторів. Навішування ярликів як-от «цей Папа прогресивний, попередній Папа був консерватором» – завжди дуже обмежує. Папа може здаватись прогресивним в одному, але він дуже консервативний в іншому. Справді, ліберали роблять багато галасу стосовно деяких питань, але консерватори багато галасують про проблеми з іншого боку.

Давайте відкинемо ярлики і поговоримо про те, як Церква старається простягнути людям руки. Бо це щось нове, і саме це запрошує нас робити Папа Франциск. Він каже, що ми мусимо більше дивитися назовні, а не всередину, ми маємо дотягуватись до людей. І звичайно, ми повинні використовувати всі доступні технології, щоб це зробити. Ми маємо бути співчутливою Церквою. Він використовує слово «милосердна». Він також використовує слово «турботлива», що незвично, бо ми пов’язуємо турботливість з материнством. Але хіба Церква не є саме нею, матір’ю?

Вчення залишається незмінним, так. Йому дві тисячі років, у нас для нього є велике слово «Магістеріум». Вчення не може змінюватися, але те, як ми його подаємо і як ми вітаємо, залучаємо і любимо людей, приводимо їх до розуміння цього вчення – це нове, це змінюється. І ми використовуємо медіа, щоб допомогти нам це зробити.

— Чим відрізняється стиль комунікації Папи Франциска від інших пап?

— Я працював з п’ятьма папами, кожен з яких вирізнявся. Не будемо вдаватися у давню історію і згадувати Папу Павла VI, бо більшість, певно, навіть не пам’ятають хто він. Іван Павло I був папою всього 33 дні, тому більшість теж його не пам’ятає. А шкода, бо він був чудовим папою усі 33 дні. І багато з того, що зараз робить Папа Франциск, Іван Павло I робив понад 30 років тому. Іван Павло II мав дуже візуальний стиль комунікації: він був Папою жесту, Папою, що вийшов у світ. Тому нашим завданням, як медіа, було бігати за ним і показувати, де він був і що робив. Бенедикт XVI був інтелектуальним папою, папою-професором. Ми мусили пояснювати багато з того, що робив Бенедикт. Він був папою слова, і не всі розуміли, що він говорив.

Франциск є і Папою слова, і Папою жесту. Він також потребує трохи пояснень, бо не всі розуміють, звідки він походить, і його тягнуть в один чи інший бік залежно від того, де лежить інтерес. Ми бачимо як у деяких світських ЗМІ люди можуть казати: «Він мій, він наш Папа, він говорить все, що ми хочемо». А на іншому боці кажуть: «Ні, він мій, він говорить все, чого хочемо ми». Потрібно уважно слухати Франциска і пильно спостерігати, і ви побачите, що його дії відповідають його словам, і він не там чи тут. Він прямо посередині.

— Також ми бачимо, що Папа Франциск бере активну участь у міжнародній дипломатії: він сприяв відновленню дипломатичних відносин Куби і США, мотивує до мирних переговорів Ізраїлю та Палестини. Святий Папа Іван XXIII теж не боявся бути активним у міжнародних питаннях у часи Холодної війни. Як ви думаєте, активні дії нового Папи теж відображають потреби часу? Така діяльність Папи буде збільшуватися у ці нові часи нестабільності?

— Не думаю, що власне грати роль на політичній сцені є важливим для Папи Франциска. По-справжньому важливим для нього є об’єднувати людей, примирити різні сторони зі співчуттям та милосердям, безпосередньо показувати, що Бог любить усіх. Чи ви живете в Америці, чи на Кубі – Бог любить вас однаково, Церква вітає вас так само. Його участь побічно впливає на політику, і впливає на рішення, які роблять політики. Через те, ким він є і що він робить, Папа набирає авторитет, якого не мають багато політиків. Я зустрічаю багато не-католиків по всьому світу, які кажуть: «О, то ти з Ватикану. Я не католик, але я у захваті від вашого Папи!». Або: «Я не ходжу до церкви, я не вірю в Бога, але, ей, ваш Папа такий крутий!”. Це щось нове: люди слухають Папу, вони слухають Церкву. І це дає нам великі надії.

— Відколи Ви в останнє тут були, Україна змінилася: революція, анексія Криму, війна на Сході, економічні труднощі. Як Радіо Ватикану реагувало на події в Україні?

— Ми намагаємося висвітлювати події в Україні уважно наскільки це можливо. Нам дуже пощастило мати тут особисті контакти. У нас прекрасні відносини з Українським католицьким університетом, і звідси щороку маємо стажерів, які приїжджають до Ватикану і працюють в моєму відділенні. Багато війн, багато жахливих речей відбуваються в різних частинах світу, не тільки в Україні. І однією з причин, чому моя команда була особливо зацікавлена у висвітленні подій в Україні, було те, що у нас тут є особисті стосунки. Мої колеги питали: «О, там же Богдан, що він робить на Майдані?». А Богдан висилав нам репортажі напряму. І через ці особисті стосунки ми знали, що можемо довіряти цій людині. Це стало дуже важливим у нашому висвітленні того, що відбувалося і досі відбувається в країні. Ми довіряємо певним людям, і я думаю, що це дозволяє нам надавати рівень покриття, який ви не побачите на інших радіо та телевізійних станціях.

— Чи повертаються ЗМІ Ватикану до України у своїх передачах?

— Знову ж таки, через свій особистий контакт, ми справді повертаємося, щоб подивитися, що відбувається. Але ми намагаємося стежити за ситуаціями не тільки в Україні. Ми докладаємо зусиль, щоб не бути як багато світських медіа зі стрибками з одного місця до іншого, з однієї війни, однієї кризи до іншої. Ми не робимо так: «Ага, значить в Сомалі криза, тому за цим слідкуємо декілька місяців, а потім перемкнемось, бо у Ліберії з’являється Ебола». Тоді люди думають: «Ага, значить вони вирішили кризу в Сомалі». Ні, не вирішили, криза продовжується. А потім: «Тепер криза з Еболою закінчилася в Ліберії, то ми кудись перестрибнемо». Ми стараємось повернутися і спитати: «Перепрошую, а що відбувалося тим часом?». Так само і тут: ми повертаємося до України і питаємо: «Перепрошую, а що відбувається? Чи є якісь покращення і прогрес? Що відбувається на місці?» Це наше бажання слідкувати за історією і повідомляти людей про події і давати їм знати, що проблема ще там, і що вона не розв’язалася. Бо не розв’язалася.

— Це вперше українським журналістам доводиться висвітлювати збройний конфлікт на своїй землі. Які б ви дали поради?

— Існую вираз «super partes» латиною. Бути «super partes» – означає бути вище ролей, вище сторін, бути об’єктивним. Буквально це можна перекласти як «об’єктивно», «неупереджено». Журналіст повинен бути об’єктивним, журналіст повинен висвітлювати обидва боки, дати людям висловити свої думки, подавати достатній баланс і надавати достатньо фактів та інформації у ясний, точний, короткий, достовірний і креативний спосіб, щоб споживач міг отримати ясну картину ситуації і дійти до розуміння теми.

— Багато сперечаються про те, якою мірою журналісти можуть критикувати владу, а особливо військове керівництво, коли країна перебуває у такій напруженій ситуації. Як ви думаєте, військовий журналіст повинен показувати все як є, чи зважати на підтримку стабільності держави?

— Журналісти не соціальні працівники, і журналісти в ідеалі не повинні належати до жодної політичної партії. В країні є уряд і опозиція. Це робота опозиції критикувати і перечити владі. Роботою журналіста є переконатися, що кожен знає, що говорять різні сторони, і перевірити це. Забезпечувати свою аудиторію інформацією, яка показує правду чи брехню за тим, що говорять обидві сторони. Чи це уряд, чи це опозиція.

— Україна також стала жертвою інформаційної війни. Як країні боротися з ворожою пропагандою?

— Це старе питання. Відповідати на пропаганду іншою пропагандою, відповідати на брехню ще більшою брехнею? Боротися вогнем із вогнем дуже ризиковано, бо є ризик створити згарище, коли у підсумку згорить кожен. Якщо пропаганда це брехня, єдиною зброєю у вашому розпорядженні є правда, вода, яку ви кидаєте на вогонь. Таким чином на кожну брехню ви подаєте факт, і ви намагаєтеся збалансувати і показувати факти і правду, що заперечують брехню. Це дуже болючий і тривалий процес, немає гарантії успіху, але альтернатив теж немає. Бо ви віримо в правду. І проголошувати ми можемо тільки істину.

— Можливо, Ватикану все-таки слід стати активнішим актором у світі медіа, враховуючи нові загрози дезінформації та пропаганди?

— Церква універсальна організація. Ми вважаємо кожного Божим дитям, і тому турбота ватиканських медіа буквально про всіх у світі. Чи вони живуть у Європі, Африці чи Азії, чи будь-де. Дозвольте розповісти коротку історію, щоб проілюструвати. Я був у таборі для біженців в Анголі, Центрально-Східній Африці. Там є багато таборів біженців, бо вона знаходиться біля Конго і Південного Судану, і багато біженців проходять постійно. У цьому таборі немає ніяких структур, нічого. Я говорив з деякими молодими людьми, які сказали мені, що слухають радіо. Це все що у них є, немає інших медіа, тільки радіо. Однісіньке радіо, маленький пластмасовий приймач, який вони тримають під деревом, а антену вішають зверху на дереві. І на цьому радіо вони слухають голос Папи Франциска. Програми, які виробляє мій офіс, ретранслює місцеве радіо в Уганді. І вони мені сказали: «Щоразу, коли про нас говорить Папа, ми відчуваємо себе менш невидимими». Це дивовижна місія, яка виходить за рамки будь-яких кордонів, і не обмежується Європою чи будь-якою нацією на Землі. Це буквально для всіх народів, для всіх людей, для всіх мов. Це велика справа, повірте.