Юрій Бутусов :: Інтерв’ю :: Розмовляє Валентина Балабанова

Оновлено: 11.10.2015

«Відвойоване зброєю повернемо тільки зброєю»

 Валентина Балабанова

Головний редактор онлайн-видання «Цензор.нет» Юрій Бутусов уважає, що Україні вкрай необхідно чимскоріше переобрати владну верхівку. І взагалі, що частіше вибори, то краще. Він називає позицію глави держави щодо легалізації зброї страусиною політикою, а службу в армії хоче продовжити до трьох років. Популярність його видання зросла в кілька разів після того, як «Цензор» обрав своєю первинною цільовою аудиторією людей, що воюють та допомагають фронту. Про те, що відбувається на Донбасі, і про необхідні зміни в країні Бутусов розповів під час інтерв’ю у Львові, де зустрічався зі спільнотою Школи журналістики Українського католицького університету. 

Юрію, ви уважно слідкуєте за подіями на Донбасі і багато пишете про них. Останнім часом там стріляють набагато менше. Це тимчасово чи війна добігає кінця?

Попри зниження інтенсивності бойових дій, сама війна триває. Навіть якщо одна людина на місяць буде гинути внаслідок бойових дій, це означатиме, що війна йде. Лінія фронту зберігається, й ми не можемо вважати війну завершеною, поки не звільнили українських територій, окупованих Росією.

Ви часто говорите про те, що в Україні потрібно створити професійні армійські підрозділи, які завжди будуть готові до війни. Навіть придумували гасла та емблеми. Коли це відбудеться, і що для цього потрібно?

Якраз цими днями є певний рух. Секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов і Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков на полігоні в селі Старому на Київщині презентували проект створення професійної військової частини. Ця бригада швидкого реагування створена спеціально для ведення війни низької інтенсивності. Професійне об’єднання добровольців вже почало формуватися в Гостомелі (Київська область). Вони наводитимуть конституційний лад на Донбасі, в Криму та в будь-якій точці України, де потрібно відновити правопорядок. Боротимуться з терористами та російськими окупантами.

На вашу думку, яка модель краще підходить Україні − професійної армії або загальної військової служби на зразок Ізраїлю або Швейцарії?

В нас немає альтернативи професійній армії, але модель повинна бути мішаною: професійний компонент і мобілізаційний, який проходить військову підготовку. Вважаю, що кожен громадянин, включаючи студентів, мусить пройти обов’язкову військову службу протягом року, як це встановлено законами.  Прот, потрібні люди, які ще хоча б два роки залишалися у Збройних силах.  Тоді держава не витрачала б кошти на їхню підготовку, а мала б боєздатні підрозділи. Зараз в Україні цього немає. На річну підготовку солдата держава витрачає кошти: на оснащення, боєприпаси, спорядження. Минає рік, він не встигає послужити державі і йде в запас. А хто ж буде воювати? Знову ті молоді, які прийшли і проходять цикл підготовки?! Це не розумно і не вигідно. Абсолютно непрофесійна витрата людських ресурсів. В Ізраїлі, наприклад, строкова служба три роки. За один рік із людини готують солдата, два роки вона служить державі як професійний боєць. У новій українській бригаді, до речі, контракт теж три роки.

 Ви цікавитеся і намагаєтеся контролювати закупівлі для армії, включаючи продукти та одяг. Як пройшов ваш експеримент із закупівлею демісезонного взуття для солдатів? В Україні виробляють якісні берци?

Взуття, що дорівнялось би за якістю західному, на жаль, поки що в Україні не існує. Я виявив дві компанії, які, в принципі, можуть випускати конкурентоздатне взуття, але потрібні інвестиції. Всім українським підприємствам потрібні замовлення. Щоб дорости до західних стандартів, треба спочатку навчитися конкурувати між собою.

 Ви пропонували вести на окупованих територіях справжню економічну війну. Блокада Криму − це початок?

Блокада − важливий крок для суспільства, тому що його можна зробити силами людей. Проте, основні важелі впливу на економіку окупованих територій Росією − в руках держави: постачання газу та електроенергії, залізничне сполучення. Дуже важко різати по живому, але ми не можемо підтримувати правові стосунки з територією, де не діють закони України та міждержавні угоди. В такому випадку ми демонструємо свою непослідовність. Весь світ вводить санкції, а ми підтримуємо стосунки з ворогом. Треба зрозуміти, чи ми воюємо як нація за цю територію, чи ні? Якщо останнє, то політики мають прийняти правові рішення про завершення війни, підтримку окупованих територій і будувати з ними нові стосунки. Ми маємо тиснути на владу, щоб вона сформулювала чітку зовнішню політику. Поки ж конкретної позиції немає, цим займається громада.

Ви вірите в мирну реінтеграцію окупованих територій, чи нам доведеться їх відвойовувати?

Те, що у нас відвоювали зброєю, повернути можна тільки ззброєю. Питання, який має бути характер бойових дій? Тотальна війна чи чіткі локальні рішення?! Важливо, щоб для Росії це стало економічно невигідно.

«Цензор.нет» підтримав петицію на право вільно володіти вогнепальною зброєю. Вас задовольнила відповідь президента?

Ні. Для державного діяча такого рівня − це страусина політика, безвідповідальна позиція. Якщо керівник держави приймає рішення, то має наводити аргументацію своїх дій. Тут її не було. Якесь смішне, навіть образливе виправдання для громадян, які підписали петицію. В Конституції не сказано, що державні рішення приймаються на підставі соцопитувань. Вперше про це чую. Там написано, що всі люди рівні у своїх правах. А президент, який законно володіє нагородною зброєю і ходить із нею на офіційних заходах, чомусь відмовляє іншим громадянам робити те ж саме. Ніхто не говорить про те, щоб зброю видавали усім підряд, як в Америці. Потрібно вибудувати дієвий механізм контролю. Наприклад, видавати зброю за тим самим принципом, що і водійські права. Від автомобілів гинуть тисячі людей на рік, але ж ми не забороняємо громадянам вільно володіти індивідуальним авто. В українців законно на руках понад мільйон мисливських стволів, але ми не бачимо правопорушень із застосуванням зареєстрованої зброї. В державі монополія на силу і політики з чиновниками бояться її втратити.

 Свого часу ви підтримали створення Міністерства інформаційної політики України. Воно виправдало ваші сподівання?

Ефекту завищених очікувань в мене не було з самого початку. Не думаю, що в інформаційній сфері можна змінити щось радикально за допомогою створення нового міністерства. Для певних проектів Юрію Стецю потрібен був статус міністра і він ці проекти реалізував. Із задекларованого, звичайно, багато не зробили, проте, вважаю, що краще підтримати проект. Юра не брав на міністерство державних коштів, і це для мене головне. Свою заробітну плату вони відпрацювали.

 Ви позитивно оцінили призначення Міхеїла Саакашвілі головою Одеської адміністрації. На вашу думку, він там на своєму місці? Він вже показав свої слабкі сторони?

Сучасний світ керується інституціями, а не особистостями. Саакашвілі не може багатьох речей змінити навіть у своїй області. У Грузії він спочатку сформував якісну партію, яку масово підтримали громадяни − це допомогло Міхеїлу перемогти на виборах і створити парламентську більшість. Після цього, за повної єдності у владі, впроваджував ефективні інституційні реформи. І робив він це з нуля, нічого не рихтував. Це не можливо в Одеській області, тому що голова адміністрації не вповноважений приймати рішення про кадрові конкурси в різних органах влади. Не можна очікувати «грузинського дива» в країні з іншими конституційними засадами.

 

Якби вам запропонували карт-бланш на заміну трьох вищих чиновників чи політиків у державі, кого б ви замінили? І на кого?

Я б замінив президента, прем’єр-міністра і голову Верховної Ради. Нам потрібні вибори! Це  нормальний інструмент контролю влади. Якщо вести політику, яка підтримується суспільством, то й частого голосування високопосадовцям боятися не варто. Те, що в нас чергові вибори, на жаль, проводяться рідко – ознака незрілості і слабкості нашої політичної системи. Важливо також, щоб їх не переносили, як Янукович, бо це вже перша ознака авторитаризму.