Соціальна журналістика, – майстер-клас Валерія Панюшкіна

Оновлено: 18.04.2015

3-4 листопада 2014 року Школа журналістики УКУ за сприяння програми Mymedia.org.ua провела майстер-клас відомого російського журналіста та письменника Валерія Панюшкіна на тему «Соціальна журналістика».

Валерій Панюшкін працював у газетах ««Коммерсантъ», «Ведомости», журналах «The New Times» «Сноб», на телеканалі «Дождь», вів власну рубрику на «Газета.ру», а також був співведучим вечірнього шоу «Клиника 22» на «Нашем радио». Лауреат премії «Золоте перо Росії». Автор книг «Михайло Ходорковський. В’язень тишини», «Газпром. Нова російська зброя» (у співавторстві), «Ройзман: Уральский Робин Гуд», «Восстание потребителей», «12 несогласных», «Все мои уже там».

Потрібно оновити Adobe Flash Player

Потрібно оновити Adobe Flash Player

Потрібно оновити Adobe Flash Player

Потрібно оновити Adobe Flash Player

Бунт проти читача – дуже складна річ для журналіста. Читач хоче знати те, що здається йому правдою, а не те, що було насправді. А ти, журналіст, який бачив усе на власні очі, стаєш перед дилемою – сказати те, що бачив ти, чи те, що хоче почути читач, – Валерій Панюшкін

Мій друг, український журналіст Микола Вересень стверджує, що я єдиний відомий йому позитивний кацап. А я намагаюся пояснити Миколі, що, як мінімум, не єдиний. Напевно, є ще якийсь. У країні, де живе 140 млн людей, напевно, не я один без кликів. І мій друг Микола може привчити себе до думки, що, мабуть, у Росії є люди, з якими можна поговорити, і це не тільки Панюшкін, – Валерій Панюшкін [zik]

Я по сути своей являюсь пацифистом. Я не верю, что ради чего бы ни было надо кого бы то ни было убить. Надо остановить войну как можно быстрее. В любом месте на любых условиях. Я понимаю, что это вопрос сложных переговоров, обманов. Как объяснить людям, что дети важнее войны? Мне кажется, что это само собой разумеющаяся вещь. Военная эйфория проходит сама собой. Она – крайне противоестественна. Я пережил три войны, но всегда было одно и то же: она начинается с энтузиазмом, а потом через некоторое время люди начинают соображать, что единственное, что они получают с этой войны, – это гробы; а цели находятся где-то крайне далеко,Валерій Панюшкін [главком]

Если вы пишете о каких-нибудь действительно ужасных, но очень важных вещах, над которыми надо чтобы читатель подумал, главное – сохранить его мозг включенным. Иногда даже впроброс сказанная информация просто невыносима для человека. Для таких случаев есть универсальный прием – грубо говоря, искать метафору, некий ход, параллельную историю, через которую вы завуалировано расскажете о том, что происходит. Это сродни мифу о Персее, который не может смотреть на Горгону Медузу прямо, а только в щит, он же зеркало, отражающее реальность, – Валерій Панюшкін [редакторський портал]