Соціальна журналістика, – майстер-клас Валерія Панюшкіна

Оновлено: 18.04.2015

3-4 листопада 2014 року Школа журналістики УКУ за сприяння програми Mymedia.org.ua провела майстер-клас відомого російського журналіста та письменника Валерія Панюшкіна на тему «Соціальна журналістика».

Валерій Панюшкін працював у газетах ««Коммерсантъ», «Ведомости», журналах «The New Times» «Сноб», на телеканалі «Дождь», вів власну рубрику на «Газета.ру», а також був співведучим вечірнього шоу «Клиника 22» на «Нашем радио». Лауреат премії «Золоте перо Росії». Автор книг «Михайло Ходорковський. В’язень тишини», «Газпром. Нова російська зброя» (у співавторстві), «Ройзман: Уральский Робин Гуд», «Восстание потребителей», «12 несогласных», «Все мои уже там».

Бунт проти читача – дуже складна річ для журналіста. Читач хоче знати те, що здається йому правдою, а не те, що було насправді. А ти, журналіст, який бачив усе на власні очі, стаєш перед дилемою – сказати те, що бачив ти, чи те, що хоче почути читач, – Валерій Панюшкін

Мій друг, український журналіст Микола Вересень стверджує, що я єдиний відомий йому позитивний кацап. А я намагаюся пояснити Миколі, що, як мінімум, не єдиний. Напевно, є ще якийсь. У країні, де живе 140 млн людей, напевно, не я один без кликів. І мій друг Микола може привчити себе до думки, що, мабуть, у Росії є люди, з якими можна поговорити, і це не тільки Панюшкін, – Валерій Панюшкін [zik]

Я по сути своей являюсь пацифистом. Я не верю, что ради чего бы ни было надо кого бы то ни было убить. Надо остановить войну как можно быстрее. В любом месте на любых условиях. Я понимаю, что это вопрос сложных переговоров, обманов. Как объяснить людям, что дети важнее войны? Мне кажется, что это само собой разумеющаяся вещь. Военная эйфория проходит сама собой. Она – крайне противоестественна. Я пережил три войны, но всегда было одно и то же: она начинается с энтузиазмом, а потом через некоторое время люди начинают соображать, что единственное, что они получают с этой войны, – это гробы; а цели находятся где-то крайне далеко,Валерій Панюшкін [главком]

Если вы пишете о каких-нибудь действительно ужасных, но очень важных вещах, над которыми надо чтобы читатель подумал, главное – сохранить его мозг включенным. Иногда даже впроброс сказанная информация просто невыносима для человека. Для таких случаев есть универсальный прием – грубо говоря, искать метафору, некий ход, параллельную историю, через которую вы завуалировано расскажете о том, что происходит. Это сродни мифу о Персее, который не может смотреть на Горгону Медузу прямо, а только в щит, он же зеркало, отражающее реальность, – Валерій Панюшкін [редакторський портал]

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on VKEmail this to someone